fbpx
життєві історії
У другому шлюбі у мене за перші 4 роки народилося 3 сини. Це триває вже майже 10 років. а взаємини з дружиною почали ускладнюватись практично відразу. 1,5 роки тому я збудував будинок. Великий, добрий, двоповерховий, з окремими кімнатами для кожного сина, посадив садок на ділянці. У сім’ї у нас 2 машини. І оформив я одразу все на Олю

Це триває вже майже 10 років. Ще півроку тому я думав, що програв остаточно. Але ввімкнулося друге дихання. Ось і такі несподіванки трапляються.

10 років тому я вдруге одружився з жінкою, істотно молодшою за мене, різниця у нас з Олею у 13 років. Перший шлюб закінчив цілком мирно, там у мене є дочка. З дочкою бачився і бачусь регулярно, стосунки дружні, проблем немає.

У другому шлюбі за перші 4 роки народилося 3 сини, а взаємини з дружиною почали ускладнюватись практично відразу. Причина – якась чутливість Олі, нездатність йти на конструктивне примирення, вона дуже слухається своїх батьків. Конфлікти закінчувалися тривалими розставаннями, завдовжки у кілька місяців роздільного життя.

1,5 роки тому я збудував будинок. Великий, добрий, двоповерховий, з окремими кімнатами для кожного сина, посадив садок на ділянці. Будинок у доброму обжитому районі з розвиненою інфраструктурою. У сім’ї у нас 2 машини. І оформив я одразу все на Олю, так було потрібне для безпеки сім’ї від моїх кредиторів.

вселилися ми до будинку 5 років тому, я влаштував старших синів у сусідню школу, молодшого в дитячий садок. Віддавхлопців  у секцію єдиноборств, музичну та художню школи. А дружину наполегливо попросив вийти на роботу, в чому теж їй добряче допоміг. Вийшла.

Після чергового конфлікту, який стався через сестру дружини, все закінчилося для мене сумно. Мене просто вигнали з дому, перекинувши через паркан 3 мішки з м’ятими речами і повністю відключивши можливість телефонного спілкування. Паралельно з’ясувалося, що ми вже 4 місяці розлучені з Ольгою!

Три спроби поговорити з дружиною нічого не дали, крім виклику поліції та заборони наближатися до будинку. Вона звільнилася з роботи, подала на аліменти і повністю перейшла на забезпечення свого брата. А півроку тому виставила будинок на продаж. Так я став безхатьком.

Прожив рік на орендованих квартирах у гордій самоті, працюючи на двох роботах. Отримував від вчителів інформацію та фотографії синів про їхні успіхи, потай від дружини. З’їхав з аліментів на мінімалку, раз я бездомний, і почав чекати, коли вона забажає поговорити про наше майбутнє. Нагадаю, я у неї скрізь заблокований, і спілкуватися вона не хоче ні про що зовсім, уже два роки.

Торік Ольга заборонила вчителям давати мені інформацію і виставила будинок на продаж. Обговорювати зі мною щось відмовилася. Тут я вже не витримав. Зрозумів, що чекати на конструктив далі марно, мої проблеми та інтереси нікого не хвилюють, і треба діяти.

Початкова ситуація була абсолютно безнадійною. Тобто всі юристи, з ким я працював із цієї проблеми, програли всі суди і розвели руками. Поки я не зробив хід конем.

Я зробив так, що продати будинок вона більше не може. Наступним кроком я можу зробити так, що маю право жити в ньому. Якщо вона зробить спробу забрати дітей – я можу зробити так, що старші залишаться зі мною у цьому будинку. Але ніяк не можу розібратися в собі: чи потрібно це мені і моїм дітям?

Розумію, що вічно жити на гроші брата вона не зможе, продати будинок теж. А після того, що сталося, жити зі мною їй буде некомфортно. Адже ми так ні про що не домовилися. А може й утекти з дітьми закордон. Зі свого боку я теж не збираюся жити на оренді все життя.

Я ж пропонував Олі розійтися цивілізовано ще 5 років тому, після народження третього сина, коли стосунки вже полетіли в прірву. Пропонував конструктивно та виважено, за пунктами. Вона відмовилася навіть обговорювати. І все-таки я почав тоді будувати будинок, сподіваючись, що все владнається, адже й почуття ще були, і дітки.

Я й зараз не можу зрозуміти поведінку дружини, чому така мовчанка, бажання зробити все по-своєму, і в результаті – ось таке протистояння з колишнім чоловіком, і діти без батька? У мене в голові не вкладається і досі ніяк все це.

Але головне питання, яке мене турбує: чи варто вселятися у свій дім, якщо я отримаю по суду таке право після всієї цієї брудної тяганини?

Іноді ловлю себе на думці, що мені вже нічого не хочеться: ні цей дім, ні цю жінку, ні навіть цих дітей.
Ось таке розчарування, зовсім байдужий став до всього й зачерствів.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page