От-от це знову почнеться! Весна ж настала, а там і літечко. Я скоро збожеволію від поведінки батьків чоловіка. Мене всю прямо розпирає, а кінця цьому не видно. І проблема дуже банальна. Не запитання про дітей, не пхання носа в наші справи. Ні, вони чудові люди, і я навіть подумати про них нічого негативного не можу.
Вся справа у консервації. Це їхнє улюблене заняття, їхнє хобі. Напевно, сенс життя також.
Марія Петрівна і Михайло Степанович живуть на дачі. Переїхали туди кілька років тому, щоб насолодитися сільським життям, свіжим повітрям, продуктами та іншою подібною романтикою. Чоловік через це не переймається, каже, це у них в генах.
Тож я загалом теж у їхні справи не лізу. Але! Ці дорослі та досить приємні люди щодня щось закривають у банки. І я просто не знаю, навіщо це їм.
У хід йде все: м’ясо, риба, курка, овочі, фрукти. Свекор купив спеціальний апарат, щоб робити тушонку, і вони вже вигадували стільки варіантів, що голова кругом. Чи пробували колись кашу з риб’ячими тушками, приготовлену в одній банці?
Або компот із аличі та яблук? Сусіди приговорили кабанчика та частину продали батькам чоловіка. Так вони свіже соковите м’ясо теж законсервували. А я так сподівалася насвіжі шашлики.
Коротше, згодом це стало проблемою. Бо, по-перше, як виявилося, у мене є неприйняття на деякі види консервації, в якій є оцет. А це пристойна частина закручених овочів. А по-друге, мама та тато чоловіка зовсім не лінуються, щоб привезти до нас із дачі в місто кілограм 25-30 цього свого добра. Потім, щоправда, відлежуються кілька днів. Але банки складують як на виставку.
Ви змогли б спробувати консервовані гриби, якщо їх збирала людина, яка зовсім не знається на грибництві? А я маю 5 банок. Уявіть лише.
Я спробувала роздавати ці частування на роботі. Але колеги здебільшого відмовлялися. Запитували лише про тушонку, але чоловік сказав, що вона тільки для нього, і роздавати її мені заборонив.
Сусіди теж якось підозріло на мене косяться, але чемно відмовляються від пропонованих ласощів. А тільки в малинове варення стільки цукру вбухали, шкода до сліз.
Квартира у нас невелика, зайвого місця нема. Доводиться всі ці банки складувати на балконі і накривати старими куртками, щоби на них не потрапляло світло. А мені це просто грудкою вже. Я стараюся, як можу, щоб естетика була присутня в оселі, стиль, краса. Ну не хочу я жити так, як колись. Ще одну лижню туди та старий телевізор. Оце краса буде!
Чоловік ставиться до цього питання набагато легковажніше й простіше. Каже, що ті продукти, які я не можу, він сам з’їсть. Решту нісенітниці спробує друзям роздати. Отже, все буде добре. Щоб я не переживала. Але минуло вже чотири місяці, зима минула, і я постійно натикаюсь поглядом на весь цей склад. Як мінімум, коли одяг вішаю. А взагалі набагато частіше.
Як підсумок, я вирішила винести кілька банок на смітник. Поки туди потрапили самі, скажімо так, марні представники: екземпляри з тріщинами, здуті. Якісь старі огірки, кабачки та величезні помідори. Коротше, нічого цінного.
Хоч трохи, але дихати полегшало. Жаль, що довелося викинути банки для консервації. Але я вже знаю, в якому магазині продається пуста тара, щоб віддати її батькам чоловіка.
Вчора чоловік прийшов до мене з величезними винними очима і попросив не кричати. Він вичитав, що є, виявляється, така штука, називається комбуча. Дуже корисна погань, і вирощувати її можна зовсім легко. Проте користі від неї просто вагон. І показав мені трилітрову банку зі звичайним чайним грибом, яку привіз від свекрів.
Ні, до розлучення, звичайно, не дійшло. Але тепер ця комбуча плаває десь водопровідними трубами. І головне, проблема залишається проблемою. Батьки чоловіка ні в яку не бажають припиняти свої візити з кожним скарбом. Ні я, ні чоловік не можемо їх зупинити.
А моє ментальне здоров’я від цих усіх дій і подій міцнішим не стає. Як можна розлучитися з дорогенькими батьками чоловіка?! Підкажіть, люди, бо нового сезону закруток я просто не витримаю.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, ibilingua.com.
