Всі ми, так чи інакше, віримо в чудеса. Особливо напередодні Нового року. Коли людині здається, що все йде шкереберть, в її життя намагається увійти щось чудове. СЛОВА ВЕЛИКОГО ДУХОВНОГО ЛІДЕРА ДАЛАЙ-ЛАМИ. Я прочитала їх в одному популярному виданні і запам’ятала. І ось одного разу, напередодні Нового року, мені пощастило перевірити на собі спроможність цього виразу…
Наближалися новорічні свята. У повітрі витав загальний радісний настрій. Але мені було не до веселощів. Коли всі працівники нашого офісу перенесли вірус в кінці осені, саме мені “пощастило” захворіти перед самим Новим роком. Чотири дні я провела в ліжку з високою температурою. Подружка забігала всього на хвилинку, щоб залишити продукти і ліки, боячись, що її спіткає та ж доля.
Це природно, адже немає бажаючих лежати з температурою в таке свято! І ось, пік хвороби минув. Незважаючи на те, що ще в усьому тілі була присутня слабкість, я все ж вирішила вийти на вулицю і вдихнути ковток свіжого повітря.
Невеликий скверик знаходився поруч з будинком – туди я і попрямувала. Я насолоджувалася красою ялинок, укритих білим снігом, обережно вдихаючи свіже морозне повітря. Як раптом, мою увагу привернули дивні звуки. Підійшовши ближче, я побачила собаку.
Це був чорно-білий спанієль з оченятами, як намистинки і милою мордочкою! Додому я повернулася вже не одна. Довелося взяти на себе турботу про собаку, хоча я сама ще не відчувала себе здоровою, але залишати тварину на морозі було б небезпечно. З Бімом ми подружилися відразу. Так я назвала песика. Я почала пошуки господаря і дала оголошення по місцевому телебаченню. Минуло два дні, але жодного телефонного дзвінка не надійшло, а до Нового року залишався один день.
У світлі останніх подій довелося відхилити пропозицію подруги зустрічати Новий рік в компанії. Я вирішила зустріти його вдома. І ось, приготувавши скромну вечерю ми з Бімом приготувалися чекати півночі. Рівно о дев’ятій годині пролунав телефонний дзвінок. Чоловік шукав собаку, і Бім повністю підходив під її опис.
У хвилини очікування я уявляла, як господар забере свого друга, і я залишуся зовсім одна. У цей момент сльози потекли з моїх очей, а Бім підійшов і, ніби прочитав мої думки, почав лизати мене вологим язиком. Цю ідилію перервав дзвінок у двері.
Побачивши гостя, я втратила дар мови – це був Вадим. Ми вчилися в одному інституті. Він був моїм першим коханням. На жаль, я мовчки стрaждала і переживала від нерозділених почуттів. Вадим навчався на п’ятому курсі і був набагато старший за мене. Він був спортивною гордістю інституту. Навколо нього завжди було багато красивих дівчат. Не дивно, що він не помічав мене і тим більше не здогадувався про мої почуття. Від цієї несподіваної зустрічі мені хотілося «бігти на край світу», і в той же час радість переповнювала моє серце.
Бім пізнавши свого господаря кинувся в його обійми. Вадим почав дякувати мене за порятунок собаки, помітивши при цьому, що моє обличчя здається йому знайомим. Я відповіла, що ми вчилися в одному інституті, і запропонувала пройти в кімнату.
Він розповів, що був у відрядженні і залишив собаку другу, але той не догледів, і Бім загубився.
Повернувшись тільки вранці, він взявся за пошуки. Оксамитовий голос Вадима наповнював всю кімнату. Відчуття щастя переповнювало мене, в душі знову спалахнули знайомі нотки ніжності, та й Вадим не поспішав йти, йому було комфортно і спокійно. Він знайшов те, що шукав.
За розмовами ми не помітили, як пролетів час. За десять хвилин до Нового року я встигла надіти свою улюблену сукню, а Вадим відкрив випивку. Ми були разом. Голова крутилась від щастя, іноді мені здавалося, що це просто красивий сон. Але Бім повертав мене в реальність, облизуючи мої руки.
З тієї самої ночі ми більше не розлучалися. А через три місяці зіграли весілля. І зараз нас уже троє, разом з нашою чарівною донькою. Хоча ні – четверо, включаючи «винуватця» нашої щасливої зустрічі. Бім виявився Джеком, але це і не важливо. Важливо, що в нашій родині живе любов і щира віра в чудеса.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
