У квітні цього року мені вдалося виїхати з Сумщини в Канаду і влаштуватися на роботу нянею. Мої майже дорослі діти залишилися в Україні – це їхній вибір.
Я з маленького українського містечка переїхала до провінції Онтаріо.
Треба сказати, ще колись студентські роки я дуже хотіла поїхати до США, мені була цікава американська культура. Батьки тоді не відпустили, а коли підросла, то закрутилося особисте життя, дім, робота, діти.
За освітою я філолог англійської мови та літератури. Після закінчення університету працювала учителем у селі, давала приватні уроки, потім була завучем з виховної роботи. Тобто маю чимало років педагогічного стажу. І він, звісно, допоміг.
Підтвердити досвід допомогли мені й рекомендаційні листи батьків моїх учнів, за що їм велика подяка.
Я закінчила факультет іноземних мов. Але все одно в Україні не вистачало практики спілкування з носіями, тож я шукала її додатково. Знайомилася з іноземцями онлайн, готувалася за підручниками до тесту IELTS. Зараз у мене рівень Upper-Intermediate (вищий за середній).
Думала, тут дуже заговорю англійською, але не вийшло. Працюю я зараз в україномовній сім’ї з діаспори, тому англійську практикую лише у вихідні, поза роботою.
Коли я приїхала біженкою в Канаду, то через кілька тижнів звернулася вс агенство. Вони склали резюме і розсилали його канадськими сайтами для нянь. Співробітниця з агентства листувала з імовірними роботодавцями від мого імені, а потім виводила мене в зазначену дату і час на інтерв’ю.
Мені пощастило, адже у цього агентства є і свої клієнти в Канаді, які раніше брали нянь з України, вони повторно звертаються за послугами. У мене вийшов другий варіант. Мої роботодавці раніше вже користувалися послугами цієї агенції.
Послуги агентства коштували мені $5 000 USD. На себе вони брали зобов’язання знайти роботодавця, скласти контракт, оформити юридично правильно і давати рекомендації на кожному етапі процесу. У цю суму не включено складання іспиту, проходження медичного огляду та дрібні витрати.
Найбільша складність була знайти роботодавця. Я проходила купу інтерв’ю. Бувало по три інтерв’ю на тиждень, а бувало, що за місяць жодного, тому терпіння та мотивація у цьому процесі дуже важливі. До речі, про мотивацію її потрібно чітко розуміти. Коли я вперше прийшла в агентство за консультацією, мене запитали: «А навіщо Вам це? Вам мало допомоги й підтримки, яку надає вам наша країна?».
Відповіді на кшталт: «хочу заробляти, а не сидіти на виплатах», «підтягнути англійську», «люблю дітей», це все не підходить, треба чітко усвідомлювати, що ви їдете до Канади жити. Коли є розуміння, що ти їдеш не на рік, не на два, а на скоріше за все на все життя, решта процесів йдуть самі собою.
У червні я познайомилася з сім’єю, у якій зараз працюю.Мені платять мінімальну оплату за годину (у кожній провінції Канади своя мінімальна ставка). Після закінчення договору (2 роки) можна переглянути умови оплати.
Та поки мене все влаштовує. Спочатку найскладніше – це проживання в чужій сім’ї. Ви для цієї сім’ї чужі, тому потрібен час, щоб один до одного звикнути. Перший час, звичайно, важко перебудуватися під звички сім’ї, де ти живеш. Тому, мабуть, найголовніша порада, яку я отримала від знайомої з тутешньої української діаспори – запастись терпінням.
Я не шкодую про переїзд. У Канаді мені подобається все. Доброзичливі люди – на вулиці вітаються та посміхаються, прекрасна природа – тут шикарні парки, пляжі та купа тварин, соціальна захищеність – будь-які програми, державна допомога та посібники. Це країна можливостей, якщо є голова на плечах і готова працювати, можна добре жити.
Мрію, аби з часом до мене переїхали й діти, але поки вони лишають біля тата в Україні. Час покаже, як воно там далі.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
