Мені 28 років, я ще не заміжня, не хочу поспішати. Жили ми до цього всього всі на Київщині. У нашого батька давно інша родина, а ми з сестрою вже дорослі.
Я закінчила університет і працювала, орендувала собі кімнату в Києві. Сестра два роки тому вийшла заміж, народила дитину, а недавно розлучилася і повернулася жити до мами.
Коли почалося вторгнення, я не могла працювати, бо наша фірма «законсервувалася». Тоді я вирішила їхати поки що з України, влаштовувати своє життя на чужині. А там життя покаже, як далі.
Я трохи знала німецьку, бо вона була мені потрібна по минулій роботі, тому виїхала з в Німеччину. А мама з сестрою побули у тітки на Прикарпатті і вже повернулися додому.
Я ж за ці місяці в Німеччині краще підтягла мову і навіть влаштувалася на роботу. Звісно не за фахом, та мені подобається.
Завдяки рекомендаціям подруги, яка давно живе в Німеччині, мене взяла на роботу одна родина, доглядати за літньою пані. Гізела дуже приємна бабуся, я ходжу до неї щось допомогти, прибрати й приготувати три рази на тиждень.
Решту часу я навчаюся, а ще я отримую німецьку соціальну допомогу. На життя мені цього всього вистачає. Навіть почала було трохи відкладати, бо невідомо, як воно складеться далі і де я опинюся.
Але мама в Україні втратила роботу, а сестра, як я вже казала, розлучилася з чоловіком і в неї мала дитина. Жити їм стало важче.
І ось мама подзвонила мені кілька місяців тому, у липні, і сказала, що спадку мені не бачити, як вух, якщо я не буду їм допомагати фінансово.
Справа в тому, що у мами є ще однокімнатна квартира від бабусі, яку ми раніше віддавали в оренду. Але зараз мама пустила туди безкоштовно жити родину своїх родичів-переселенців з Харківщини і квартира прибутку не приносить.
Ще скажу, що кілька років тому у нас в родині відбулася розмова про те, що у майбутньому квартира, у якій проживають мама й сестра, залишиться сестрі, а бабусина – мені.
І ось мама заявила, що залишуся я без квартири, якщо не допомагатиму їм зараз грошима, що мама зробить по дарчій обидві квартири на мою сестру.
І хоч мені це все здається дуже не справедливим, але я не хочу втратити можливість потім отримати бабусину квартиру, і тому пересилаю мамі всю свою німецьку допомогу, а сама доглядаю за старенькою пані і живу з цих грошей.
Мені, щиро кажучи, стало набагато важче фінансово, але що залишається робити? Зараз я активно шукаю ще підробіток, але це не так вже й легко. На полуницю взимку не поїдеш, а для більшості робіт необхідний високий рівень німецької, якого я ще не маю.
На носі Новорічні свята, а настрою, чесно кажучи, ніякого. Дякувати Богу, хоч друзі у мене тут вже є, які підтримують і не дають довго сумувати.
Але загалом таке враження, наче я потрапила у якесь замкнуте коло, і що робити, як вибратися, куди рухатися далі – навіть не знаю. У той же час розумію прекрасно, що маму й сестру в Україні така ситуація цілком влаштовує.
Автор – Олена К.
Передрук без посилання на ibilingua.com.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
