У Людмили в квартирі розцвів кактус. До цього він 4 роки стирчав на підвіконні, схожий на похмурого та непоголеного двірника, і раптом такий сюрприз! Дивно, що мене вважають непривітною і бездушною, – подумала жінка. Це все неправда, у бездушних та злих кактуси не цвітуть.
У приємних думах про квітучий кактус Люда випадково наступила на ногу похмурому чоловіку в метро. На його зауваження вона не закричала, як завжди: «Ах, якщо вже ви такий пан, то їздіть на таксі!», – а посміхнулася:
– Не гнівайтеся на мене, будь ласка, мені нема за що триматися, якщо хочете – наступіть мені теж на ногу і будемо квити.
Похмурий чоловік не сказав те, що збирався озвучити на Людину адресу. Потім вийшов на своїй станції і, купуючи газету, замість того, щоб нагрубити продавчині, що заплуталася з підрахунком здачі, сказав їй:
– Нічого, перерахуйте ще раз, я теж зранку раніше не сильний у математиці.
Продавщиця, яка не чекала такої відповіді, розчулилася і віддала безплатно два старі журнали і цілий стос старих газет пенсіонеру – постійному покупцеві, який дуже любив читати пресу, але щодня купував лише одну газету, яка дешевше. Звичайно, нерозпроданий товар потрібно списувати, але будь-які правила можна обійти чи пом’якшити.
Задоволений старий пішов додому з оберемком газет та журналів. Зустрівши сусідку Галину з верхнього поверху, він не влаштував їй щоденну перепалку на тему: «Ваша дитина як слон тупає по квартирі і заважає відпочивати, виховувати треба краще», а подивився і здивувався:
– Як дочка ваша виросла! Ніяк не зрозумію, на кого схожа більше, на вас чи на батька, але точно красунею буде, у мене око досвідчене.
Сусідка відвела дитину в садочок, прийшла на роботу в реєстратуру і не стала кричати на розгублену неуважну баусю, що записалася на прийом на вчорашній день, але прийшла сьогодні, а сказала:
– Та нічого, не засмучуйтесь, я теж іноді забуваю свої справи. Ви посидьте хвилинку, а я уточню у лікаря, раптом він зможе вас прийняти.
Бабуся, потрапивши на прийом, не вимагала виписати їй дуже дієві, але недорогі ліки, які можуть миттєво допомогти їй, обіцяючи у разі відмови написати скарги у всі інстанції аж до Страсбурзького суду зі прав людини, а зітхнула і сказала:
– Я ж не зовсім ще з розуму вижила, розумію, що старість не лікується, але ви мене вибачте, що ходжу до вас постійно, як на роботу.
А лікар, прямуючи ввечері додому, раптом згадав бабусю і пожалів її. Він раптом подумав, що життя в її звичній метушні летить повз, і, піддавшись раптовому пориву, зупинився біля найближчого супермаркету, купив букет квітів, торт із кремовими трояндами і поїхав зовсім в інший бік. Під’їхав до будинку, піднявся на третій поверх і постукав у двері.
– Я тут подумав, ну навіщо ми все ділимо, наче діти, що грають у пісочниці. Я тобі торт купив, тільки я на нього ненароком поклав свій портфель і він пом’явся. Але це нічого, на смакові якості не вплине. Я ще купив тобі квіти, тільки вони теж трохи пом’ялися цим же портфелем. Але, можливо, відійдуть?
– Обов’язково відійдуть, – відповіла Людмила, – ми їх реанімуємо. А маю новину. Ти тільки уяви, я сьогодні прокинулась, дивлюся на віконце – а в мене кактус розцвів. Бачиш?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, ibilingua.com
