У мене була чудова родина, троє діток і будинок, коли я дізналася про інтрижку мого Василя с сусідкою Варкою, яка славилася у нас тим, що в неї були діти від різних чоловіків. Ось що я отримала майже після 20 років спільного шлюбу! Двоє наших дітей на той момент були вже повнолітні, а молодша донька лише пішла до старших класів.
Тоді я вирішила, що не хочу залишатися в рідному селі. Адже про мене говорили й пліткували в кожній хаті, на кожному розі, в кожному автобусі.
Я пробувала розлучатися, але чоловік розлучення мені не дав і сказав, що з нашого спільного будинку не має наміру з’їжджати. Я не знайшла сили возитися з документами, зібрала валізи, швидко оформила робочу візу і поїхала якнайшвидше в Італію. Що тоді розпочалося!
Люди в селі моментально перекинулися на бік мого покинутого чоловіка, бо на ньому залишилися вже дорослі діти і величезний будинок. Мабуть, Василь мав ще надії, що я до нього повернуся, але я не збиралася.
Згодом мої діти дуже добре зажили: старшим я купила по однокімнатній квартирі, щоб було де починати самостійне життя. А молодшу залишила з батьком. Донечка закінчила школу, потім університет, але вирішила залишатися у батьківському гнізді.
При цьому я регулярно висилала гроші на ремонт та облаштування, тож через 10 років наш непоказний, але великий будинок перетворився на розкішну будівлю. Ось тільки всі заслуги чомусь приписували Василю, хоч власних заробітків йому ледь вистачало на себе. Він займався ремонтами, не на постійній основі, а так – шабашки.
Минуло 18 років, і ось я під ручку зі своїм італійцем Лоренцо гордо прогулююся центральною вулицею мого рідного села, не звертаючи уваги ні на осудливі погляди земляків, ні на злі язики. Люди! Мені самій вже скоро 60 років буде. І у цьому віці в Італії життя лише починається, скажу я вам.
Приїхали ми з Лоренцо в гості до дочок знайомитись. Зупинилися у тому самому будинку, в якому жили ми з Василем, адже офіційно досі з ним в шлюбі! В той же день мій законний і з’їхав до своєї старої мами на окраїну села. Напевно, потім повернеться, коли чутки вляжуться, але вляжуться вони ще нескоро.
Моя давня і дійсно щира подруга Катерина сказала, що багато в селі вважають, що я взагалі совісті не маю. Інші ж вважають, що Василь це заслужив своєю зрадою. Невже він свого часу не міг як нормальна людина дати добро на розлучення і все вирішити по-дорослому? звичайно, багато хто його захищає: мовляв, він за молодшою донькою дивився, за будинком доглядав.
А мені було глибоко байдуже на те, що про мене говорять. І почуття колишнього чоловіка мені теж були байдужі. Але от моя молодша дочка поцікавилася, чи не соромно мені так приїжджати і їх усіх ганьбити. А й відповіла, чи не соромно їй було всі ці 18 років жити на мої гроші.
Я залишалася головною годувальницею сім’ї весь цей час, навіть після того, як ми з чоловіком розійшлися. А за будинком Василь стежив тільки тому, що йому жити особливо не було де, хіба що тулитися у хатці своєї мами.
Місцеві мене запитували з цікавості, яке воно – життя в Італії? Чи не шкодую, що поїхала? Запитували, як ми познайомились із Лоренцо. Я сказала подрузі, що ніякого секрету в цьому немає, і Лоренцо чудово знав, куди ми їдемо. Познайомилися ми на заробітках, і для мене на той момент це здавалося немислимим – у такому віці зійтися з іноземцем.
Але Лоренцо не відступався, поки не підкорив мене. Незабаром ми почали жити разом, і майже всі гроші я надсилала сім’ї: дітям і на ремонт будинку. І я ні про що не шкодую.
Мій Лоренцо – золото. Працьовитий, дбайливий, ніколи на мене всю роботу по дому не залишить. Завжди допоможе! І готує він просто чудово, справжній італієць.
Якщо чоловік справді гідний, то він не тільки не зраджуватиме. Він все зробить, щоб знайти гідну роботу. І вдома допоможе – тепер я це все розумію. Я тепер переконана, що в цілому обов’язки чоловіка по дому повинні бути суворо пропорційні жіночим, особливо якщо обидва працюють.
Інша річ, якщо чоловік – годувальник сім’ї, тоді можливі варіації. Або навпаки. Я вважаю, що головне – не традиції, а справедливість.
Мої подруги згодні зі мною не в усьому. Наприклад, деякі переконані у тому, що хороша мати ніколи не залишить своїх дітей. І ось так не заявиться під руку з незнайомцем до рідного дому. А я вважаю, що я все правильно зробила: життя одне, діти дорослі, а про почуття Василя якось дивно хвилюватися після того, як він сам все й зруйнував. Хіба я не права?
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
