fbpx
життєві історії
У мене була сестра-близнючка Оля. Коли нам було по 2 роки, нас розлучили батьки, мама вдруге вийшла заміж, виїхала в Росію. Моя сестричка з родиною жила в Маріуполі. Я заїхала у Львів через Прибалтику й Польщу. – Матусенько, ти більше мене не покинеш? – кинувся мені в обійми маленький Тарасик

У мене була сестра-близнючка Оля. Коли нам було по 2 роки, нас розлучили батьки, не знаю чому, але вони так вирішили про розлученні.

Потім мама вдруге вийшла заміж, виїхала в Росію. Ми з сестричкою завжди спілкувалися листуваннями, потім телефоном, але бачилися усього три рази за життя, коли ми з мамою і моїм меншим братиком по мамі приїздили у село недалко від Львову до бабусі, маминої мами.

Моя сестричка з родиною жила в Маріуполі – вийшла заміж за чудового хлопця зі сходу України.

Зараз мені 29 років. Я теж була заміжня, але не склалося, два роки тому розбіглися, є донечка 5-ти років Веронічка.

Коли я дізналася, що сестри й зятя не стало у Маріуполі, а їхні друзі привезли маленького трирічного Тарасика – синочка Олі й Романа – до маминої мами, бабусі Тоні, я ні дня не вагалася, почала збиратися.

Квартиру свою віддала в оренду, пішла з роботи, забрала деякі збереження з банку.

Знаєте, що найдивніше? Ніхто з близьких мене не підтримав, ані мама й вітчим, ні брат, ні друзі. Ніхто, крім… колишнього чоловіка. Мабуть тому, що у Вови є також рідні в Україні. Тож він мені дав дозвіл на вивіз донечки з країни.

Я заїхала у Львів через Прибалтику й Польщу. Спочатку знайшла і орендувала невеличку, але затишну квартиру у Львівському передмісті – Винниках.

Два тижні пішло на те, щоб знайти віддалену роботу. Так я зможу і бути з дітками, і заробляти хоч щось. Ще я гарно роблю масажі, маю сертифікати відповідних курсів – тобто руки-ноги є, справлюся. Та й колишній обіцяв по можливості допомагати фінансово на дочку.

А потім поїхала вже в село до бабусі.

Я не можу описати це словами… Коли він мене побачив, то розкинув рученята і кинувся до мене:

– Матусенько, ти більше мене не покинеш? – кинувся мені в обійми маленький Тарасик.

Я притулила до себе дитину. Синочка моєї сестрички. Відтепер – мого.

Все моє життя в Росії тепер – минуле. Моє місце – тут. У моїй Україні, з моїми дітками. І душа мені підказує, що я зробила правильно.

Автор – Олена М.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.