fbpx
життєві історії
У мене – другий щасливий шлюб, у Романа – досі перший, не щасливий. У його красивої дружини не горять очі, це видно на усіх фото в соцмережах. Чому це не сталося 10 років тому? І що буде далі? Але я не хочу, щоб оця мить на березі скінчилася

З Романом ми знайомі років 12, обоє юристи і познайомилися якось у столиці на одному професійному заході, на який я приїхала у відрядження. Мені тоді 25 було, йому на чотири роки більше. Обоє були одружені і, попри іскри, що виникли між нами, не дозволили нашим стосунками перерости у щось більше, аніж дружба. Хоча хотілося до млості… У нас обох тоді було по донці, зараз – по дві.

Спливав час. Ми з Романом дружили і іноді бачилися в столиці і в інших містах країни, куди закидали нас численні робочі відрядження. Не переступали межу, звикли бути друзями. Він мені розповідав про свої численні романи на стороні, я йому – про проблеми у першому шлюбі. А потім про те, що зустріла іншого, закохалася, розлучилася з першим чоловіком. Переїхала до столиці, почала все спочатку. Вийшла заміж. Народила ще одну дівчинку. У Романа тим часом теж народилася друга донька, а стосунків і пошуків поза шлюбом стало тепер набагато менше, він від них втомився.

Ми тепер бачилися частіше, адже жили і працювали в одному місті. Ми берегли свою дружбу, раділи успіхам одне одного і підтримували, коли наставали скрутні часи. І у кожного йшло своє життя. У мене – другий щасливий шлюб, у Романа – досі перший, не щасливий. У його красивої дружини не горять очі, це видно на усіх фото в соцмережах. Мені прикро за нього, адже Роман вартий того, аби бути по-справжньому щасливим, та і вона, його дружина, напевне, також. Але разом їм зле, лише дітки пов’язують і тримають разом, і він цього не приховує. І все глибше з кожною новою зустріччю дивиться мені всередину, в мою душу, і я помічаю і відчуваю це, але роблю вигляд, що не помічаю. Обоє робимо…

Романа багато подорожує, бо має таку можливість і любить враження, я теж їх люблю, і він щоразу запрошує скласти йому компанію, але у мене менше можливостей, плюс я побоююся нашої спільної подорожі. Або хочу її. І не знаю, що більше: побоююся чи хочу… Адже поруч зі мною чоловік, якого я люблю і який мені довіряє.

…І ось – лише злегка золотавий і ще теплий вересень. І ми з Романом опиняємося на триденній конференції в Одесі.

І Роман кружляє, кружляє мене, загорнувши у свої сильні гарячі руки, майже на межі пінних хвиль прохолодного вечірнього піску. Нам добре і бентежно. Чому це не сталося 10 років тому? Коли я ще була заміжня вперше, а не тепер, коли я надто ціную те, що маю зараз?.. І що буде далі?

Але я не хочу, так не хочу, щоб припинилося це кружляння на його руках, щоб оця дивовижна мить на березі скінчилася…

автор – Олена М.

Спеціально для Ibilingua.com.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page