У мене дуже складні стосунки з п’ятнадцятирічною дочкою. Зовні все так чудово: вона відмінниця, дуже обдарована дитина. Мені багато хто з вчителів і педагогів говорить: «Дякую Вам за дочку». Але як воно у нас насправді – ніхто не знає… А головне, я не знаю, як це все змінити. Чому вона зі мною так? Я пару років тому заради неї відмовилася навіть від бажаних для мене стосунків, бо не хотіла приводити додому чужу людину, чоловіка. Дочка сказала мені тоді, що ніякого дядька не прийме…
Я давно виховую донечку сама, без чоловіка. Пнуся, щоб дати їй все, щоб вона ні в чому не потребувала. Моя мета – дати дочці все необхідне для того, щоб вона була щаслива в житті.
Але якщо подивитися на ситуацію під іншим ракурсом, а саме на наші душевні відносини, то картина не настільки радісна… І мені від цього дуже прикро й боляче. Дочка мене не поважає, ображає, може замахнутися…
Я – звичайна жива людина, можу і закричати на неї, іноді не стримаюся, бо доведе ж. Періоди сварок і непорозуміння між нами змінюються паузою. Але варто тільки мені її про щось попросити – все зновуповторюється.
Можливо, багато хто скаже, що я винна в цьому сама і так її виховала. Але дитина зростала в любові, я їй ні в чому не відмовляла. До трьох років я не працювала і займалася тільки дочкою: водила в різні школи, наймала викладачів з англійської мови, водила на гімнастику, в театри, на концерти.
У три роки вона вміла читати і була дуже розвиненою дитиною. Є у неї навіть сертифікат про те, що вона обдарована дитина. Є модні гаджети, гарний одяг і взуття. Є досягнення в школі і, як я вже говорила, вона відмінниця. Є все, крім любові і поваги до матері, тобто до мене… Мені час від часу здається. що моя дитина просто не здатна на ці почуття…
Часто моя донечка, яку я дуже люблю, говорить про те, що мріє тільки про одне: стати дорослою і піти з дому, подалі від мене і навіть виїхати в інше місто. Я щиро бажаю, щоб відносини у нас з нею стали більш доброзичливими і закінчилися всі непорозуміння. Але не знаю. що я для цього повинна зробити, чим не догодила їй.
Мені страшно і соромно про це навіть комусь сказати, адже зовні все так добре. Тому і написала цю сповідь. Це ж єдина моя дитина, яку я люблю і якій бажаю тільки добра. Чому вона зі мною так?
Я пару років тому заради неї відмовилася навіть від бажаних для мене стосунків, бо не хотіла приводити додому чужу людину, чоловіка. Дочка сказала мені тоді, що ніякого дядька не прийме. От я і залишилася сама. Можливо, то і була моя помилка? Може, не варто жити лише заради дитини?..
Автор: Людмила
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
