Ми з Олесею кохаємо одне одного, і я хочу з нею одружитися. Батьки майбутньої дружини спочатку були проти нашого весілля, бо «не такого чоловіка хотіли для своєї квіточки». Коли я прийшов просити руки дочки, мене намагалися виставити за двері.
Тоді в розмову втрутилася наречена: “Я чекаю дитину!”- сміливо заявила Олеся. І всі замовкли від подиву. Здається, найбільше ця новина вразила саме мене.
Після хвилинного мовчання батьки нареченої пожвавилися: батько поставив на стіл пляшку дорогого напою, а мати побігла на кухню за закускою.
«Я сподіваюся, ти готуватимеш так само смачно, як твоя мама?» – прошепотів я на вухо Олесі.
«Ні, я любитиму так само міцненьке, як мій тато!» – усміхнулася моя кохана у відповідь. Договорити ми не встигли, бо господиня покликала всіх за стіл.
Під впливом другого “горнятка” язик у майбутнього тестя «розв’язався», і ми почали домовлятися. День весілля призначили наступної суботи.
Мої майбутні тесть і теща стверджували, що відкладати одруження не можна: Олеся при надії, а всім хочеться, щоб животик, який росте, був менше помітний під білою сукнею.
Я тоді сказав, що всі витрати на організацію урочистостей беру на себе. Але майбутні тесть із тещею запропонували поділити витрати 50 на 50, і сперечатися з ними було марно.
Батьки майбутньої дружини зателефонували впливовим людям, і нас з Олесею розписали позачергово. Потім відбулося пишне гуляння, на якому батько нареченої напився і постійно норовив мене обійняти. А теща, витираючи сльози, все повторювала, що я маю їхню дочку на руках носити.
Перший тиждень після весілля нам довелося жити з батьками дружини, бо у моїй однокімнатній квартирі треба було закінчити ремонт. Потім ми щасливо зажили разом. Незважаючи на примхи молодої дружини при надії, стосунки між нами складалися добре. Я намагався допомагати їй у всьому: мив посуд, зустрічав з роботи та возив у жіночу консультацію.
Коли призначили чергове УЗД, я напросився бути присутнім під час огляду. У кабінеті лікар уклав Олесю на кушетку та почав проводити обстеження. Він сказав, що тридцятий тиждень триває, і підтвердив, що у нас буде хлопчик. Побачивши, що я захвилювався, фахівець заспокоїв мене і почав переконувати, що все нормально. Він провів нас із кабінету, але я повернувся.
– Лікарю, ви тижня не переплутали? – поцікавився я в лікаря.
– Молодий чоловік, я досвідчений фахівець, а не інтерн якийсь! Я ніколи не помиляюсь!
У мене в очах потемніло: наші з Олесею стосунки зав’язалися півроку тому, а тут – тридцятий тиждень! Звідки? Я мовчки вийшов у коридор.
Там на мене чекала схвильована дружина:
– Що трапилося? Чому ти такий блідий?
– Чия це дитина?
– Твоя!
– Чия це дитина?!
– Моя! І твій буде син, коли народиться! З його батьком я зустрічалася незадовго до нашого знайомства. Його не стало на фронті, тоді я поставила на собі хреста. А потім ти з’явився і повернув мене до життя. Про своє становище я дізналася, коли між нами почалися близькі стосунки. Я подумала, що дитина від тебе. Нестикування за термінами з’ясувалося на першому УЗД.
– Чому ти мені одразу не зізналася?
– Я нічого не сказала, бо боялася втратити тебе назавжди! Вибач, якщо зможеш!
Я стояв і дивився на заплакане обличчя коханої жінки. Мою душу розривали суперечливі почуття. У голові утворилася така «каша», розібратися з якою я не мав сил, тому просто розвернувся і пішов.
Третій день живу в друга і не відповідаю на дзвінки. Збираюся з думками, бо боюся зробити непоправну помилку. Дружину люблю, але вибачити не можу. Порадьте: що мені робити? Як вчинити? Я дуже хочу бути з моєю Олесею і полюбити цю дитинку, але як?
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.