fbpx

У мене два сини і чотири невістки. Так вийшло, я поясню. І я всіх дівчат і їхніх дітей люблю й приймаю, бо це життя. Головне, щоб діти мої були щасливі. Я навіть їх розлучницями не вважаю і не називаю. І з колишніми підтримую взаємини, внуків беремо з чоловіком

У мене два сини і чотири невістки. Так вийшло, я розповім нашу незвичайну історію.

Ми з чоловіком зі Львова, все життя удвох, живемо в приватному будинку у передмісті. Виростили двох чинів, зараз старшому Станіславу 40, а молодшому Миколі 37. Обидва сини стали військовими. Одружилися зі львівськими дівчатами.

народилися у синів діти, у кожного по двоє. У Стаса – дві дівчинки, у Миколи – хлопчик і дівчинка. З часом вони обоє з родинами виїхали під Київ, синів туди по службі перевели. Але їздили вони з жінками й дітьми до нас часто, та й ми їх провідували.

У 2014 році першим на схід поїхав у службове відрядження Станіслав. Коли повернувся, майже одразу розлучився з дружиною Олею, а через місяць привіз з нами знайомити Іру. Ірина вже чекала на той момент на дитину.

Що нам було робити? Це був свідомий вибір і рішення нашого сина, і ми його прийняли. І його нову родину, онука, що скоро народився. При цьому постаралися підтримати Олю з нашими онуками, допомагати їм по можливості. І зберегли з першою невісткою нормальні стосунки.

Ірина гарна людина, вона на той момент облишила на Донеччині все – першого чоловіка, хорошу роботу, рідних. Живуть вони добре, приїжджають і ми бачимо, що наш син щасливий. І це для нас головне.

У 2017 на схід України поїхав вже на чотири місяці Микола. й історія повторилася. привіз звідти Оленку з донечкою, розлучився з Анастасією. З Оленкою у них вже народилося двоє діток, донечка й син. Дочку невістки від першого шлюбу ми теж полюбили, як рідну.

Тож усього у нас з чоловіком зараз 8 онуків. всіх ми любимо і всім раді. перші невістки нам іноді привозять на свята й канікули дітей. нинішні теж. Діми між собою дружать. Перші невістки вже повиходили заміж.

І я всіх дівчат-невісток і їхніх дітей я люблю й приймаю, бо це життя. Головне, щоб діти мої були щасливі. Я навіть Ірину й Олену розлучницями не вважаю і не називаю. І з колишніми невістками, як яв же сказала, підтримую взаємини, внуків беремо з чоловіком.

Життя прожити – не поле перейти, як казала моя бабуся. І треба бути мудрими, бо трапляється всяке. Головне – це людяність і доброта, і тоді все можна вирішити. Всім дякую за увагу, миру й перемоги нам усім!

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.

You cannot copy content of this page