У мене дві дочки, але одна, старша, чесне слово, трохи «бракована»! Це ж треба було – приїхати з Італії і прийти до пʼятьох племінників з бананами!
У мене дві дочки, Ліля й Леся, обидві вже дорослі. Живемо ми в райцентрі на Житомирщині. Ну як ми, в будинку живемо я, моя менша Леся і зять і пʼятеро їхніх дітей.
Я так люблю своїх онуків! Задля них живу, готую, за салом і городом доглядаю аби їм все свіженьке і домашнє було.
Звичайно, дочка й зять мені допомагають, але Леся дітками більше зайнята, а зять один у нас працює на двох роботах – а ну, таку сімʼю велику прогодувати, одягти!
Та ми не жаліємося, на все необхідне вистачає, дітки доглянуті, ситі, здорові. Леся моя – справжня жінка-мати, берегиня.
Будинок, у якому живемо – мій, від батьків лишився. Чоловік мій колись їздив на заробітки в Італію, там знайшов іншу і лишився.
У 25 років до нього поїхала старша наша дочка Ліля і теж знайшла там себе, роботу – залишилася.
Але Ліля у мене геть дивна, їй вже 41, а ні родини, ні дитини – живе пустоцвітом. Все працює та подорожує, купила квартиру в Мілані, та й нічого більше їй не треба.
Навіть грошима нам не допомагає, хоч знає, скільки у неї племінників! Ми у неї лиш раз в гостях були, коли у Лесі ще тільки двоє діток було.
Ну красиво, але нічого особливого – у нас і природа рідна гарніша, і страва наші смачніші. Море там красиве, але я річки наші більше за всі моря люблю.
Так ось, я вже не дуже молода, і вирішила, що треба заповіт залишити. Думала раніше, що на двох дочок треба, але тепер переконалася, що тільки Леся його варта.
Справа в тому, що минулої пʼятниці Ліля уперше за три роки приїхала до додому. Поселилася на тиждень в Житомирі в готелі, а до нас в суботу приїхала в гості.
Ну й от, як я вже сказала, у мене дві дочки, але одна, старша, чесне слово, трохи «бракована»! Це ж треба було – приїхати з Італії і прийти до пʼятьох племінників з бананами!
Саме так і зробила Ліля – ні одягу, ні іграшок, ні грошей – тільки банани дітям і по шоколадці мені і Лесі. І це дочка, яка має своє житло й роботу в Італії!
Тепер я точно вирішила, що весь будинок залишу Лесі, на Лілю в старості надіятися не прийдеться, а менша дочка з дітьми – ось моя справжня родина.
Автор – Олена М.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
