Я маю в Хмельницькому дві квартири. Однокімнатна, у якій живу я, дісталася мені від матері. А у двокімнатній, в якій ми прожили ми зі спочилим чоловіком, зараз живе родина нашого сина Кості.
Коли не стало мого чоловіка, мені було дуже важко – ми прожили разом 25 років. Та я намагалася триматися, не розкисати. У мене були син, робота, друзі. Рідних на жаль вже нікого не лишилося.
Поступлення я оговталася, життя знову заграло барвами. Костя виріс, вивчився у виші, а потім і привів зі мною знайомити свою майбутню дружину.
Юля мені сподобалась, але я одразу зрозуміла, що дівчина ця сяде Кості на голову, бо вона була дуже лінива відпочатку, нічого сама не готувала, а бігала по салонам.
Навіть коли я приходила в гості, Юля замовляла піцу чи хінкалі, суші чи купувала щось готове в кулінарному магазині.
Мені це не подобається, але сину жити з цією дівчиною, тому аби йому було добре.
Коли вони розписались, я пустила молодь жити у більшу квартиру, в двушку, а сама переїхала в однокімнатну, скільки мені там треба?
Ремонт я косметичний зробила своїми фінансовими силами в маминій квартирі, а от на нормальну якісну побутову техніку грошей у мене не вистачає.
Потихеньку купила собі міксер, пилосос, ще якісь дрібниці, необхідні для життя, бо все наше з чоловіком залишилося сину й невістці.
У фінансовому плані жити в останні роки стало дуже важко, на роботі зовсім копійки платять, пенсія теж 4000 гривень.
Але я людина, як ніколи не жаліється, нічого не прошу ні в кого. Харчуюся я теж дуже помірно, красної риби не їм навіть на новий рік.
Але коли у мене недавно зламалася остаточно ще мамина пральна машинка і майстри, яких я викликала, сказали, що її вже не можливо полагодити – ось тоді я насмілилася звернутися до Кості.
Я пояснила сину, що прати руками мені дійсно важко, а носити постільне і одяг до них – і клопіт, і Юлі навряд чи сподобається.
А Костя зараз влаштувався на нову досить прибуткову роботу, сам казав, що у нього зарплата 30 тисяч гривень.
Але мої надії на допомогу сина виявилися марними. Він сказав, що не має зараз вільних грошей, бо комунальні дорогі і у них багато сімейних витрат.
До того ж у Юлі скоро день народження, святкувати не будуть, але подарунок він дружині має зробити.
Я двічі прохання не повторювала, ні – так ні. Але коли я через тиждень пішла привітатися квітами й ігристим невістку з днем народженням, то зрозуміла, коли побачила Юлю, чому мені син пралку нову не купує!
Юля сиділа перед новим ноутбуком, але не просто ноутбуком, а еплівським макбуком. Коштує така річ більше 50 000 гривень, і навіщо він невістці в декреті? В соцмережах сидіти?
Я слова докору не сказала, попили чай з тортиком, я похвалила подарунок – син подарував Юлі макбук – і пішла. Але дома думки не давали мені спокою.
Чому я у досить вже поважному віці маю себе у всьому обмежувати і просити грошей у сина?
Тому через кілька днів я знову пішла до сина і поставила Кості і Юлі свою умову:
– Я поселяю в одну кімнату квартирантів, ви – в одну, Данилко все одно з вами в спальні. Я з вас гроша не беру за проживання, а мені
моїх дуже не вистачає. Тому або так, або, якщо вас не влаштовує, я не тримаю.
Син з невісткою обурювались, як я, мовляв, так можу з дітьми. Але я була непохитною.
І так, вони зʼїхали на оренду, а я поселила в двушку квартирантів, які платять мені 8 тисяч в місяць і оплачують комунальні.
А ще я зустріла чотири місяці тому Олега, також самотнього, як і я вдівця. Ми зігріли одне одному душі, нам добре разом.
Моє фінансове становище змінилося суттєво на краще, зараз ми з Олегом в санаторії в Карпатах, я відпочиваю вперше за 20 років.
Єдиний момент – діти зі мною перестали спілкуватись, Костя, якому я віддала кращі роки життя, легко відмовився від мене і лиш зрідка дзвонить.
Ну то й що ж, нехай це буде на їхній з Юлею совісті. А в решті я зараз абсолютно щаслива.
Всім миру й добра, злагоди і щастя.
Автор – Олена К.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.