У мене двоє синів: старшому 34 роки, молодшому 13. Від різних шлюбів. Життя цікава річ, були й злети і падіння.
Нині живемо удвох із молодшим сином. Є матеріальні складнощі, але я справляюся.
Є у мене й рідня. Мати, батько, сестра, брат. З ними не спілкуюся, так вийшло. Сім’ю розвалила моя мати. Дуже не мудра жінка. Мама – провокатор усіх конфліктів і суперечок у родині. Ні в дитинстві, ні в дорослому житті не було підтримки від неї.
Але завжди були поруч зі мною правильні подруги, люди траплялися добрі, хороші сім’ї, я бачила їхні взаємини, намагалася бути схожою на них. Завдяки чужим людям, на чужих прикладах, я не зникла у цьому житті. А витівки моїх рідних мами і сести тільки зробили мене сильнішою.
Звичайно, це все старшому сину і його дружині бачиться в негативному світлі. Тепер він почав мені це говорити за будь-якої суперечки з ним. А вони виникають, бо син з невісткою думають тільки про себе, на їхю думку, я маю жити тільки заради них. До мене добре ставляться тільки тоді, коли даєш гроші, купуєш їм щось. При цьому вони забувають, що я виховую одного другого сина, школяра.
Я працюю цілими днями. Нікуди не ходжу, родичів немає, двоюрідні сестри, котрі спілкуються зі мною і між собою, згадують мене рідко. Обговорювати з ними якісь тривоги, особливо матеріального плану, нема рації.
Якщо маю якісь проблеми, сестри хутко зникають. Тому я вибудувала з ними саме стосунки та розмови, які вони хочуть чути. Не більше того.
Син з невісткою не спілкуються зі мною, після чергового родинного конфлікту. Хоча я тільки запитала, як вони живуть, яка зарплата у сина, а невістка сприйняла це так, що я втручаюся у їхнє життя. Постійні їхні матеріальні труднощі чомусь маєють бути і моїми турботами. Невівстка непривітна зі мною, видно, що сама провокує ось такі кепські стосунки. Вирішила я не допомагати їм, не спілкуватися також.
Молодший син бачитиме все це, як завтра ставитиметься до мене? Він ідліток і теж вже зараз дозволяє собі висловлювання на мою адресу. Не слухає, багато часу проводить за гаджетами. Вчитися може, але ліниться. Я сама цілими днями на роботі, відволікання – спорт, ходжу в зал і на плавання.
Звичайно, ніхто з оточуючих, сусідів чи колег про це все навіть не здогадується, я на вигляд самодостатня та впевнена жінка. Такою мене зробило життя. Зараз теж не опускаю руки і нікуди не втікаю, як купа моїх знайомих. Ми потрібні тут, своїй країні, треба працювати і триматися попри все. Бо якщо всі втечуть, що ж тоді буде?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
