Свекруха Іванівна накупила для нашого сина, свого онука-першокласника всякої дорогою нісенітниці і тепер вимагає з нас за це грошей!
Мама чоловіка вирішила погратися в турботливу бабусю. Зібрала дитину в перший клас, але ні з ким не порадилася. Витратила купу грошей на непотрібні речі, адже ми все купили вже, але то справа житейська. Тільки ось тепер Тамара Іванівна вимагає компенсувати їй всі її витрати.
Бабусю по батькові син майже не знає. Вона жила в іншому місті і не дуже цікавилася життям сина і його дитини, не кажучи вже про мене, я для неї взагалі порожнє місце завжди була. У свекрухи вирувало бурхливе особисте життя, в якому рідним місце відведено десь на задвірках. Чоловік Ярослав каже, що вона завжди такою була.
Мене це навіть тішило, свекрусі немає до нас діла, тому з ревізіями не наїжджає, в гості не напрошується, життя не вчить. Надивилася я на свекрух подруг, які від турботи другої мами вже на стінки кидаються. Тому і вважала, що краще вже така свекруха, як у мене. Ніякого з нею клопоту.
Так я думала до останнього часу, поки мама Ярослава не потрапила в лікарню минулої зими. Тоді нам довелося забирати її до себе, тому що сама вона жити не могла, потрібен був догляд, а в іншому місті у неї рідні немає.
Кілька місяців тоді вона у нас жила, поки відновлювалася. А потім вирішила, що роки вже не ті, треба перебиратися ближче до сина.
Мене такий стан речей не надто потішив, але робити було нічого. Свекруха продала квартиру в своєму місті, купила ближче до нас. Тут у неї подружок не було, місто вона толком не знала, тому частенько відвідувала нас. З порадами вона, слава богу, не лізла, але з’ясувалася інша неприємна риса її характеру.
Мама чоловіка внадилася купувати нам щось, на її думку, просто необхідне, а потім виставляти рахунок.
Поки це були рушники для кухні, губки для посуду, фіранка для ванни, якісь миючі було ще терпимо. Простіше було віддати ці невеликі гроші, ніж сперечатися з жінкою, у якої на це відведено необмежений ліміт часу.
З часом же покупки стали дорожчі. Чайник, сервіз, пилосос – все приносили в будинок зі словами “а ваше пора викинути”. З нас за таку благодійність продовжували просити гроші. У неї ж пенсія не гумова. Я в це не влазила, мені конфлікт зі свекрухою ні до чого, тому всіма цими питаннями займався чоловік, це ж його мама.
Ярослав з нею розмовляв спокійно, потім сварився, але просто не віддавати гроші не міг, мамі ж треба на щось жити. Повернути товари було вже не можна, тому що свекруха ж не відразу нам несла, вона спочатку вдома все це зберігала, плюс чеки викидає майже завжди. Всі терміни повернення вже виходили на той час.
Якось чоловік з нею сильно посварився, свекруха тоді цілі два місяці нічого нам не носила. Ми сподівалися, що до неї дійшло. Але рано зраділи.
Цього року син Василько йде в перший клас, ми йому вже все купили, як годиться, все по списку.
Вчора ж тамара Іванівна забрала внука на прогулянку. Вона так робить періодично, тому я не насторожилася. А даремно, як виявилося.
Повернулися вони з прогулянки з великим рюкзаком і купою пакетів. Бабуся вирішила зібрати дитину в школу. Купила йому костюм “на виріст”, рюкзак якийсь дорогий, купу канцелярки, кросівки теж якісь фірмові. Словом, грошей витратила неабияк.
Ну звичайно, це на бабусиному бюджеті відобразилося відчутно. Тому вона сказала, що чекає від нас грошей. Мовляв, вона витратила час, щоб упакувати онука, а фінанси – з нас. Я кажу Тамарі Іванівні, що ми вже все купили і нічого не треба було, та й питати треба було, а вона в сльози – а що тепер робити, вона ж всі гроші витратила. Але і у нас стільки вільних грошей немає1 Свекруха назвала нас безсовісними і пішла.
У мене і руки опустилися. Подзвонила Ярославу, нехай сам їде до мами і вирішує це питання. Він з’їздив, але мама його в будинок не пустила і розмовляти не стала. Образилася.
Можливо, щось можна буде здати і повернути гроші. Знову ж, якщо чеки є. Виявилося, що не всі, але є.
Сьогодні піду дізнаватися, добре хоч Василько пам’ятає, що і де купували. Син, до речі, отримав теж, що не подзвонив мені і не сказав, що бабуся чудить. Запитала, чому не сказав, що його в школу вже зібрали, він же про це знає, Василько відповів, що його не питали. Звісно. він дитина. йому ледве сім років. Але навіщо вона вона це робить, от скажіть? Нічого я не розумію.
Як добре було, коли Тамара Іванівна жила своїм життям в іншому місті… І який вихід придумати? Не спілкуватися з нею зовсім?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
