У мене на Прикарпатті два тижні невістка з двома дітьми живуть. Раніше й не їздили особливо, але з вторгненням в Києві дуже не спокійно, а це у Лесі відпустка, так вони й приїхала, а син захищає державу зараз.
Сьогодні велике свято і, як годиться, я до церкви пішла на службу, молитися за сина. Леся сказала, що вона не любить храми, що дома молиться.
Я дуже засмутилася, аж розплакалась, але нічого не могла вдіяти, пішла сама. А коли повернулася, очам не повірила!!!
Їсти ми на сьогодні з учора наготували, щоб у свято не робити нічого, але коли я повернулася – машинка працювала, а сама Леся з ганчіркою і шваброю у себе в кімнаті прибирала, а діти на вулиці були.
Я з криком зупинила прання і вимкнула машину – завтра докрутить! Відібрала у Лесі ті відро і швабру, пояснила нормально мовою що в такий святий день такого не можна робити!
Ну хіба це не ясно? Мало того, що до церкви не ходить, так ще й діяльність вона тут розвела!
Молитися сидіти в такий день Богу треба, а не за ганчірку хапатися! Я думала, вона понятлива, але Леся довго сиділа в кутку і плакала, а тепер валізи збирає – додому завтра їхати зібралася.
А що картоплю мені обіцяла допомогти викопати – то вона вже через глупу обіду і передумала! Ну як можна такою бути? Звідки в неї нормальне життя буде з такими цінностями, тобто з їхньою відсутністю?
Слів немає просто! От що я тепер маю робити? Я ж ні в чому перед невісткою не завинила, просто пояснила, що ці всі справи на завтра треба відкласти.
І що, зупиняти її, умовляти, чи нехай собі їде, пані знайшлася яку світ не видів!
Автор – Олена Миколаївна.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.