У мене незвичне ім’я – Ліанна, тому я завжди мріяла, що своїх дітей також назву не Степаном і не Ганусею. Для мене це надто банально. Першим народився син і ви знаєте, чоловік мене таки вмовив на своєму варіанті. Саме тому я думала, що вже дочку назву так, як хочу я. Та коли Олег і батьки з обох сторін дізналися мій варіант, покрутили пальцем. Але ж я так хочу, я так бачу, це моя дитина
– Ні, Олеже, я не хочу, щоб нашого сина називали Олександром! Це звучить занадто… буденно. Ми ж можемо придумати щось особливе, щось, що буде виділяти його серед інших!
Олег важко видихнув, його очі стали холодними.
– Особливе? Що, наприклад? Щоб усі сміялися?
Я заплющила очі, намагаючись стримати сльози. Я знала, що це стане суперечкою, але не уявляла, що вона знову приведе нас до такого напруження.
– Мені просто хочеться, щоб ім’я наших дітей було особливим. Як у мене.
Я завжди пишалася своїм ім’ям – Ліанна. Воно звучить мелодійно, незвично. У школі це було як благословення. Мене завжди помічали, але з цим приходила й увага, якої я інколи не хотіла. І все ж, коли я виросла, усвідомила, що це ім’я дало мені особливу силу. Воно було моєю візитівкою, і кожен, хто його чув, одразу запам’ятовував мене.
Коли я чекала першу дитину, я вирішила, що мій син чи донька повинні мати таке ж унікальне ім’я. Щось, що вирізняло б їх серед сотень Софій і Максів у дитячому садочку.
Олег, мій чоловік, спочатку не заперечував. Ми разом переглядали книги імен, читали про їхні значення, обговорювали всі “за” і “проти”. Але я помітила, що він завжди тяжів до простих, традиційних імен, тоді як я шукала щось яскраве і незабутнє.
Мій перший варіант був Адамантій. Це ім’я здавалося мені сильним, як сталь. Але коли я його запропонувала, Олег лише пирхнув.
– Ліанно, це не ім’я, а якась дивина. Наш син буде ображатися на нас, коли виросте.
Я здалася. Після довгих суперечок ми зупинилися на Артемі. Це було компромісом між його класичними смаками та моїм бажанням виділитися. Але навіть після цього вибору мене не полишало відчуття, що я здалася.
Коли через два роки я знову була при надії, на цей раз дівчинкою, я вирішила: цього разу ми оберемо ім’я, яке стане справжньою візитівкою нашої доньки. Я переглядала старі книги, шукала натхнення в кіно та літературі. І ось одного разу натрапила на ім’я Аурелія. Золота, сяюча, велична. Це було ідеальне ім’я для моєї маленької принцеси.
– Аурелія? – перепитав Олег, коли я показала йому запис у своєму блокноті. – Ліанно, це навіть звучить занадто по-панськи. Хіба вона не буде виглядати смішно на фоні звичайних дітей?
Я намагалася пояснити, що це ім’я особливе, що воно має значення і вагу. Але він лише розсміявся.
– Може, тоді ще й Есмеральду? Чи Шарлотту? Чому не щось просте? Ну, нехай буде Ольга чи Тетяна.
Ми довго сперечалися. Олег переконував мене, що дитині важливо мати ім’я, яке не викликатиме насмішок, а я стояла на своєму: вона повинна бути унікальною.
Решта сім’ї теж не залишилися осторонь. Коли ми за святковим столом обговорювали вибір імені, бабуся Олега похитала головою.
– Аурелія? Це ж не ім’я для наших дітей. Назвіть її краще на честь прабабусі Ганни. Це буде правильно.
Моя мама теж вирішила долучитися до обговорення.
– Ліанно, чому б не Лілія? Це ж і ніжно, і красиво. Аурелія звучить як у фільмі про казки.
Я відчула, як мене знову заганяють у кут.
– Ми з Олегом ще подумаємо, – сказала я, хоч усередині мене все кипіло.
Зрештою, ми так і не назвали доньку Аурелією. В останній момент Олег наполіг на традиційному імені – Марія. Я плакала, коли заповнювала документи в РАЦСі, але розуміла, що це наш компроміс. Проте всередині мене залишилося відчуття втрати. Я не могла відмовитися від думки, що моя донька могла мати ім’я, яке вирізняло б її, робило б її особливою.
Тепер, коли Артем і Марія вже пішли до школи, я часто думаю про те, чи правильно я вчинила. Чи варто було мені поступатися, чи мала я наполягти на своєму? У кожному імені є своя історія, свій сенс, і я хотіла, щоб імена моїх дітей були таким самим дарунком, як і моє.
А як ви, читачі, вчинили б на моєму місці? Чи важливе ім’я для дитини, чи це лише набір звуків? Чи варто слухати інших, чи завжди слідувати своєму серцю?
Текст підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
