У мене нічого немає і дитина, у брата Василя – свій будинок і бізнес, але чомусь мамину однушку ділимо порівну.
Я вважала брата Василя єдиною справді близькою людиною, що залишилися у мене, якщо не брати до уваги дочку. Але для нього гроші стали важливішими за родинні взаємини.
З братом різниця у нас невелика, всього п’ять років, він молодший. Тата нашого не стало, коли брат вступив до інституту. Мама через два роки продала двушку, розділила між нами гроші, а сама переїхала в однушку, яка залишилася після бабусі.
Я на той момент була вже заміжня, гроші ми з чоловіком вклали в покупку квартири. Брат же ніби як вклався в бізнес з друзями. Або комп’ютери вони ремонтували, або програми писали, я не вдавалася в подробиці.
У нас з чоловіком шлюб не склався. Народилася донька, яка потребувала лікування, я весь час приділяла їй, щоб не упустити шанс повернути її до нормального життя. Думаю, всі розуміють, що коли в сім’ї є така дитина, весь час приділяється їй. А чоловік цього не розумів і знайшов розраду на стороні.
Житло довелося ділити, у мене грошей на викуп його частки просто не було, а взяти кредит не вдавалося. Виручені гроші я вклала в лікування дочки, на щастя, воно допомогло, і тепер про дитчі проблеми майже нічого не нагадує. Я вважаю, що кращого застосування цих грошей я знайти і не змогла б.
Але жити нам з Дунечкою було ніде, тому я з дочкою повернулася до мами. Вона сиділа з онукою, а я повернулася на роботу. Аліменти чоловік платив з офіційної частини зарплати, а вона у нього мінімальна, тому грошей від нього толком не було. Крутилася я сама, як могла, плюс мама трохи допомагала.
Василь же на той час покинув навчання і повністю занурився в заробляння грошей. Нам з мамою він особливо нічого не розповідав, та й приходив досить рідко, але завжди з гостинцями. За його словами, у нього все було добре.
Два роки тому раптово не стало мами. Ми з дочкою залишилися удвох в маминій однушці. На той час брат вже мав міцний бізнес, побудував свій будинок, купив дороге авто, справи у Василя йшли в гору і я за нього раділа щиро. Ми з ним не часто спілкувалися, надто різний рівень проблем і турбот. Але я до останнього була впевнена, що на однушку матері він не претендує. З його доходами це не капітал.
Але кілька тижнів тому Василь приїхав, привіз подарунок племінниці, дещо з продуктів і завів розмову про продаж квартири.
– Я розумію, що ти Дуню сама виховуєш, але вона вже цілком доросла, та й ти працюєш. Мені здавалося, що за два роки можна було почати щось вирішувати зі своїм житлом. Я ж тобі кілька разів на це навіть натякав, тільки ти або не зрозуміла, або зробила вигляд, що не зрозуміла.
– А що я повинна була вирішувати з житлом? До сьогоднішнього дня я була впевнена, що воно у мене є. Навіщо тобі половина цієї однушки? У тебе машина в кілька разів дорожча!
– І що, це привід грошима направо-наліво розкидатися? Мені мої гроші не з неба сипалися, я їм ціну знаю. Тому давай так: даю тобі рік на вирішення житлового питання, а потім квартиру продаємо і і ділимо гроші. Або ти можеш виплатити мені вартість моєї частки.
Після цього Василь пішов, а я просто у розпачі. Від рідного брата я такого не очікувала. Знає ж, що я геть самісінька, але все одно вимагає свою частку. Куди мені при таких вступних іпотеку? А без неї ніяк. Добре, ще би потребував дуже в цих грошах, але він не потребує. Гірко і прикро розчарувалася в ньому. Ось так я залишилася без сім’ї. Тільки і є у мене, що донечка Дуня, з якою ми скоро на вулиці опинимося.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
