fbpx

У мене просто слів немає. Я поїхала минулого року в Іспанію. І пожити у подруги, і попрацювати. моя дочка з дитиною не схотіла, лишилися з зятем в Україні, зять у нас захисник. Заробляє нормально, думала, додам, допоможу дітям, куплять нарешті житло, а то вже двоє дітей в орендованому. Повертаюся, а вони мене зустрічають на вокзалі. Це ж треба було додуматися

У мене просто слів немає, що сказати на те, що вчудили мої дочка й зять. Розповім спочатку.

У мене одна дочка Софійка, вже доросла й заміжня. З чоловіком я давно розлучена. Живемо ми всі в Києві, я маю свою однокімнатну квартиру. Після розлучення ми з чоловіком продали нашу трикімнатну, поділили гроші, на них я й купила нам з Софійкою житло.

Потім дочка навчалася в університеті, там і зустріла майбутнього чоловіка. Зять Тарас у нас дуже хороша людина, але сирота без копійки за душею. Ну та що ж, Софійка з ним щаслива, тому хай буде.

Розписалися вони, почали жити разом, орендували квартиру одну, потім іншу. Народився спочатку старший онук, а через три роки й онучка. Відкладати у молодих особливо не виходило, все йшло на оренду, дітей, життєві потреби, відпочивати вони також іноді з дітками їздили чи літали – це теж треба, життя одне.

Ну а коли все це сталося, зять пішов захищати Україну, а я поїхала на самому початку минулого року в Іспанію. І пожити у подруги, і попрацювати. Моя дочка з дитиною не схотіла, лишилися з зятем в Україні, зять у нас захисник, як я вже сказала.

Заробляє Тарас нормально, а я думала, що попрацюю в Іспанії, додам, допоможу дітям, та й куплять нарешті житло, а то вже двоє дітей в орендованому виховують, це ж не діло.

Повертаюся оце тиждень тому додому, зять у відпустці маленькій теж якраз, вони мене зустрічають на вокзалі. Не повірите, це ж треба було додуматися – приїхали на новому автомобілі, великому, з салону!

Виявляється, взяли буквально кілька тижнів тому, до своїх грошей додали ті, що Софійці переводила трохи, та ще й виплачувати за машину рік будуть.

У мене слів просто нема, така я обурена. Знаєте, я пару місяців побуду дома, а потім знову поїду в Іспанію, працювати далі, але вже ні копійки дітям не дам, лише онукам на свята щось даруватиму, але всю решту заробленого лиш на себе кохану витрачатиму і щось відкладатиму на старість.

А вони, раз такі розумні, нехай самі розбираються зі своїми пріоритетами і справляють самостійно. Раз їм в орендованій старій квартирі і на новій шикарній машині більше подобається, ніж жити у власній оселі, за яку не треба платити якомусь дяді, то що ж тут вдієш.

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.

You cannot copy content of this page