У мене склалася досить дивна ситуація. Звуть мене Женя, мені 34 роки, я розлучений, але живемо з дружиною разом, у нас є син Сашко.
Розлучилися ми з Мариною 3 роки тому, розладналося у нас сімейне життя, вона забрала сина і з’їхала жити до батька.
Я допомагав їм матеріально, давав гроші на сина, адже дитина не винна в тому, що сталося у його батьків, потім я почав забирати Сашка до себе, він жив тиждень у мене, тиждень з матір’ю.
І ось через 2 роки Марина повернулася назад, сказавши, що з батьком жити не може, а йти нікуди, бо вона ніде не працює. Ну, не виганяти ж її з дитиною на вулицю, почали жити з нею як сусіди.
Через півроку такого життя я сказав Марині, що час і на роботу виходити, Сашко уже великий, у школі витрат багато, моєї зарплати звичайно вистачає, але якщо вкладатися разом, буде легше. На що Марина закопилила губу і відповіла, що мені від неї тільки гроші і потрібні, а вона сама як безкоштовний додаток, що миє посуд за всіма. Тю, одним словом.
Я був здивований такому повороту подій, нічого їй не сказав, так вона і продовжувала сидіти вдома. Два тижні тому до нас приїжджала моя сестра Люда з донькою в гості, моя дружина негативно на це відреагувала, сказавши, що їй тут робити нічого, нехай їде до себе додому. У нашому місті сестра має свій будинок, який я віддаю в оренду, оскільки сестра живе із чоловіком, а будинок продавати не хоче, залишила для дочки.
Людмила моя почула слова Марини і у відповідь сказала, що їй взагалі краще мовчати, бо живе вона не тільки на мою зарплату, але і на ті гроші, що платять мені за її будинок. Я іноді позичаю гроші у сестри, але вона ніколи не бере їх назад, говорить, що ми не чужі одне одному люди, і краще купи щось «моєму синочку». Це так вона називає мого Сашка. А Марина сидить, склавши ручки на всьому готовому та ще й на пташиних правах.
Я не знаю, що з ними трапилося, адже раніше вони нормально спілкувалися. Коротко кажучи, коли ЛЮда поїхала, через итждень Марина таки влаштувалася на роботу, але тепер дорікає мені цією історією вже тиждень.
Я ось навіть не знаю, адже ми розлучені, і живемо разом тільки як сусіди, і що я роблю не так, я не розумію, адже коли я прийняв їх назад, я прийняв, по суті, лише дитину, а не Марину повернув, а, виходить, що я ще й не такий. До того ж, що зі своїм життям далі робити – взагалі не розмую.
Автор: Євген
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
