У мене така ситуація склалася, що не можу розібратися сам, хоч далеко вже не маленький хлопчик. Тому розповім коротко свою історію і буду вдячний за поради і слушні думки.
Отже, я звичайний одружений чоловік. Живемо ми з Мариною у шлюбі вже 10 років, двоє дітей. сім років тому ми продали квартиру дружини, я додав усі свої збережені гроші та ще й взяв кредит, і мені виділили частку у новій квартирі – 1/5 частину, інакше не дали б кредит.
Я обіцяв дружині, що як тільки виплатимо за нову квартиру, я одразу відпишу їй свою частку, але вона не повірила і наполягла на шлюбній угоді, і це була найбільша моя помилка. Словом, вклав у її квартиру 500 тисяч гривень, за мій рахунок у дітей басейни, причому індивідуальні заняття з плавання, англійська мова, футбол. З мене комуналка, походи в театри, музеї, цирки.
Я не хвалюся, тут хвалитися нічим, так повинен робити нормальний чоловік і батько. Але тут настав 2020 рік, і ми взяли двокімнатну квартиру на двох, прописавши частки по 1/2 кожному. Початковий внесок зробили навпіл, але я взяв на себе іпотеку і вже три роки плачу її сам.
І ось цієї осені ми мали вже отримати ключі і переїхати в цю нову квартиру, я відклав гроші на ремонт і на переїзд, і що в результаті? Теща подарувала моїй дружині ділянку, а Марина, яка не витрачала грошей на сімейне життя, але працювала, зібрала певну суму плюс взяла кредит і будує собі будинок, говорить, що нібито для дітей.
Але я й сам хочу будувати будинок, чоловік має будувати будинок! Я свого часу просив дружину, мовляв, ділянка є, давай переїдемо, облаштуємося, внесемо хоча б один достроковий платіж в іпотеку, щоб знизити переплату, і потім разом побудуємося.
Але вона не хоче, щоб я мав юридичне право на її будинок, тому користуючись шлюбним договором кредит на будинок оформила тільки на себе. У результаті на переїзд гроші витрачаю я, на іпотеку я, на відпочинок я, на дітей я, а дружина будує будиночок для дітей.
Але діти живуть і навчаються в Києві, їздити їм з того будинку в місто буде дуже незручно. і як бути? Відчуття таке, що мене просто використовують платити кредит, за облаштування квартири, а я буду собі будиночок будувати.
Скажіть свою думку збоку. Це нормально? Та й в цілому взаємини у нас з дружиною не найкращі, часом Марина спить в іншій кімнаті місяць, а то й більше, ніби не розуміє, що це веде тільки до зради та розпаду шлюбу. Словом, мені здається, що влип я, як у рабстві. Дітей не покинеш, кредиту не позбутися. Як бути? Як краще розрулити цю ситуацію, якщо це можливо?
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
Недавні записи
- Нас з сестрою ростила й виховувала тітка Ліда, мамина сестра. І ось тітки не стало. Ми сиділи якраз за поминальним столом, коли я зважилася розпочати цю розмову, обличчя моєї сестри вмить змінилося. Але я маю подбати про свою дитину і забезпечити її, як сестра не розуміє! Нині ми не спілкуємося. І так, я її розумію
- Моїй свекрусі всього 55 років, жінка в соку! Так ні ж, ломиться жити до нас, як свекра не стало, хоче аби я перед нею на задніх лапках скакала, подай-принеси. Вона втомилася, їй важко – втратила чоловіка, таке в країні коїться. Свою квартиру переселенцям хоче в оренду віддати і з нами грішми ділитися, чоловік в захваті від ідеї мами. Зарано ще вінки купувати, а вона зібралася! Краще би заміж ще вийшла. Готувати вона так і не навчилася, хіба що кілька дуже вже буденних страв страв: макарони, смажена картопля і яєчня, не більше. До прибирання ставиться за принципом «головне, щоб не як у свинарнику». От нащо це мені в моїй квартирі? Він хоче взяти кредит у банку та поміняти мою квартиру з доплатою на трикімнатну
- “Щоб їм добре було! Цим сходам!” – поскаржився якось Антон, прийшовши додому. Він був весь червоний і задиханий. А я знаю, що перед будинком у нас всього шість сходинок – шість, не двадцять і навіть не десять. – Любий мій, а скільки ти насправді важиш?, – прямо запитала я Антона. – Ну, знаєш, я вже давно не хлопчина…” – відповів він, прямуючи до ванни, а після до холодильника. Я дивилася на нього, як він плив у просторі, і мені здалося, що він якось округлився. Рад не рад Антон став на ваги
- Недавно свекруха зателефонувала, щоб до Миколая я її пофарбувала, бо вона йде на якийсь ювілей. – Як не можеш? То таке виходить, ніби ти рідній матері відмовила. Це ж твоя робота. – Так, робота, за яку я повинна отримувати гроші. А від вас і батончика за 15 гривень не отримаєш!, – не стрималася я вперше в житті. Після цього десь два дні зі мною свекруха не розмовляла, а недавно спитала, може я буду мати час дома, щоб її в порядок привести. І ви знаєте, в голові пролетіла така думка, щось та й з тим волоссям “зробити”
- До Люди я поїхала на перший поклик, бо обстановка дома зі свекрухою загострювалася. І власне, Валерій, чоловік моєї сестри, перевернув моє уявлення про сім’ю з ніг на голову. З самого ранечку він прокинувся, привів себе в порядок, приготував нам всім сніданок, кавусю і до кавусі. Після ми мило гуляли по місту. Я була під враженням. Але дома мене чекав “сюрприз”. По-перше, Олег нас навіть не зустрів. Їхали ми маршруткою, бо бензин дорогий. Але і це ще пів біди