fbpx
життєві історії
У мене того дня було день народження, і я, як і кожна жінка, мріяла по подарунок і увагу від коханого чоловіка. Вже ближче вечора приготувала святкову вечерю і була вся в очікуванні. – Ой, а це що, сьогодні?, – ніби із здивованим обличчям сказав Анатолій, коли побачив стіл зі смачними наїдками і мене при параді. Лише після цього моменту мені відкрилися очі. Дівчатка, не повторюйте моїх помилок!

У мене того дня було день народження, і я, як і кожна жінка, мріяла по подарунок і увагу від коханого чоловіка. Вже ближче вечора приготувала святкову вечерю і була вся в очікуванні. – Ой, а це що, сьогодні?, – ніби із здивованим обличчям сказав Анатолій, коли побачив стіл зі смачними наїдками і мене при параді. Лише після цього моменту мені відкрилися очі. Дівчатка, не повторюйте моїх помилок!

***

Я почала ці відносини в досить, як мені здавалося, зрілому віці, в 31 рік. І була готова бути терплячою до свого партнера, розуміючи, що і йому доведеться бути терплячим до мене.

Саме тому мене спочатку не відштовхнула така риса мого хлопця, як економність.

У нього є хороша робота, плани на майбутнє і що важливо на наше спільне майбутнє.

Вся ця романтика, квіти, посиденьки в кафе, це для молоді, так я міркувала. Мені важливо, щоб людина була надійна і щоб у нас були схожі погляди на життя.

Тому я не задумувалася, коли сама оплачувала продукти для нашої спільної вечері або свою половину рахунку в кафе.

Іноді сама купувала квитки в кіно або на якісь розважальні заходи. 21 століття, чоловіки і жінки рівні. Чи не так?

Але коли Анатолій “забув” про мій день народження мені стало дійсно неприємно. Адже мені весь день дзвонили і писали друзі, колеги, знайомі.

А мій молодий чоловік вважав за краще зробити вигляд, що забув, припущу, щоб не витрачатися на подарунок. Пізніше він обіцяв, що в наступному році обов’язково привітає і зробить щедрий подарунок.

Але справа-то не в цьому, я звичайна жінка, яка працює, не чекаю дорогих презентів, мені порадував би найпростіший букет квітів, і щастю не було б меж.

Весь час поки ми зустрічалися, він детально звітував про свої заробітки, показував ощадний рахунок і хвалився, скільки заощадив і розповідав, куди ми витратимо ці гроші, коли почнеться спільне життя.

Економність на цьому не закінчувалася, періодично вихідні ми проводили в магазинах – у пошуках різноманітних акцій. І мені просто було шкода витрачати на це час.

Як на мене краще переплатити пару гривень, але зробити покупки максимально швидко, а не втрачати час у пошуках дешевих речей.

І все-таки я це терпіла, адже в іншому ніби все було в порядку. Але в один прекрасний вечір ми йшли додому по дорозі з роботи.

Я мимохідь повідомила, що хочу витратити частину зарплати, щоб оплатити відпочинок батьків. У відповідь почула лекцію про те, як треба розпоряджатися грошима і що це рішення стосується нас обох.

Тут я остаточно зрозуміла, що відносини ці, як не старайся, ні до чого доброго не приведуть. І після цієї історії зрозуміла, що більше ніколи не буду керуватися ідеями про те, що неважливо, хто за чию каву платить.

Хлопець без пунктика про гроші навряд чи буде вимагати поділити рахунок навпіл.

Що скажете з цього приводу? Були у вас такі “кавалери”?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page