У мене в будинку – троє хворих старих людей. Так, це наші батьки з чоловіком, але мені хочеться їх кудись подіти, хоч і в будинок для людей похилого віку, але не візьмуть, бо вони не самотні, а на приватний пансіонат грошей нема.
Дуже важко на душі, а поділитися нема з ким. Вирішила сюди написати і й почути слова підтримки або слушні поради.
Вийшла я заміж за Максима 18 років тому. Через два роки народила доньку Вероніку. Все у нас було нормально. Чоловік у мене хороший, дочку обожнює, з мамою моєю, яка живе з нами, у Макса добрі стосунки. Жили ми весь цей час з моєю мамою, оскільки вона залишилася сама як полинув на небо тато.
Але ось 5 років тому вирішив чоловік повернутися до свого рідного міста. Знайшов тут хорошу роботу, купив землю і почав будуватися. Маму мою ми, звичайно, теж забрали.
Згодом до нас попросилася жити його мама, бо після розлучення з батьком 30 років тому вона почала жити у сестри, і в них не ладналися стосунки.
Моє життя перетворилося на пекло. Вона постійно чіпляється до мене, моєї мами, дитини з кожної дрібниці. Конфлікти з ранку до вечора кожен день з кожного приводу.
Мені було мало цього, так 3 роки тому з батько максима зліг, і свекруха поїхала і привезла його. Тепер у будинку перебувати просто неможливо!
Троє літніх хворих людей, які сперечаються цілодобово між собою, і чіпляються до нас усіх. Я стала нервова, дитина стала хворіти постійно. У чоловіка також здоров’я похитнулося.
Але подіти їх нема куди! Мені хочеться їх кудись подіти, хоч і в будинок для людей похилого віку, але не візьмуть, бо вони не самотні, а на приватний пансіонат грошей нема.
У мами я єдина дитина, і вона продала свій будинок, щоб допомогти нам. А у батьків чоловіка будинок у глухому селі, без жодних умов для таких людей.
Ситуація безпросвітна. І це все в чужому місті, де немає жодної рідної людини!
Я розучилася посміхатися і радіти приємним речам навколо. Настрій трохи піднімається, коли йду з дитиною гуляти, лише вдвох.
Перепрошую, що написала все це, але в реальному житті поділитися, повторюся, ні з ким. Максим просто уникає розмов на цю тему. Сам вважає за краще йти рано на роботу, і приходити, коли всі вже сплять.
А я тут сивію, сивини в прямому сенсі додається щоденно, не перебільшую. І що робити???
Всім добра, переможного миру й щастя!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube”
Фото ілюстративне, авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
