fbpx

У мене в Туреччині жила подруга, тому минулого року я з дитиною виїжджала саме в цю країну. Там зустріла чоловіка, а потім ми повернулися. Зараз Огюз хоче приїхати до мене й просить купити йому квитки, вчора обговорила це з тутешньою подругою. – Та в тебе ж сама квартира в центрі, та ще й трикімнатна. Та й чоловік був би, якби ти від нього не пішла. Що тобі треба? Пригод?

У мене в Туреччині жила подруга, тому минулого року я з дитиною виїжджала саме в цю країну. Там зустріла чоловіка, а потім ми повернулися. Зараз Огюз хоче приїхати до мене й просить купити йому квитки, вчора обговорила це з тутешньою подругою Вікою, коли ми зустрілися на каву.

– Ну, навіщо він тобі потрібен? Та забудь просто і все. Зітри з пам’яті, – сказала мені Віка.

– Віко, тобі мене не зрозуміти. У тебе, он, чоловік красень, діти, і квартира у центрі. А мені що робити?

– Та в тебе ж сама квартира в центрі, та ще й трикімнатна. Та й чоловік був би, якби ти від нього не пішла. Що тобі треба? Пригод?

– Людина створена, щоб прожити життя, як мінімум, цікаво. А не вчитися, як доглядати чоловіка. Ти б сама спробувала коротати вік з інженером. Поговорити нема про що, сам лисий, щуплий – отакий у мене був чоловік!

Я відбивалася від нападок найкращої подруги, як могла. Я два роки як розлучена, але не хочу все життя залишатися сама.

У Туреччині я змогла відпочити душевно і зустріла кохання. Але через роботу й батьків довелося повернутися, та я й не збиралася лишатися там жити, бо обожнюю свою Україну.

Огюз повернув мені радість життя, змусив відчути себе знову гарною, потрібною, жіночною. Знайшов спільну мову з моїм сином, сподобався моєму трирічному хлопчику.

Мій Огюз засмаглий, чемний і дуже симпатичний чоловік без обручки на пальці. На другий день знайомства вже прямо запитала чи не одружений він. Справа в тому, що мусульманам заборонено носити золоті прикраси, тому ця безневинна, здавалося б, дрібниця відігравала величезну роль у деяких обставинах.

Але Огюз чесно зізнався, що дружини не має. І було в його очах стільки непідробної щирості й прямоти, що я йому повірила. Наші стосунки почали розвиватися ще швидше, ніж я собі запланувала. Але треба було їхати додому.

Після повернення у Чернівці я ніяк не могла забути свого турецького кавалера. Адже він так багато знав, був чудовим оповідачем, умів готувати та багато де побував. Навіть його акцент мав власну харизму. Добре хоч ми обмінялися контактами, щоб навіть далеко один від одного мати можливість поспілкуватися.

Через кілька місяців Огюз надіслав мені відео, в якому на фоні турецького синього неба зізнавався у своїх непохитних почуттях. Він заявляв, що не може більше терпіти нашу нестерпну розлуку і збирається приїхати. Але є одна проблема.

У зв’язку з деякими формальними негараздами йому ніяк не вдається замовити собі квиток на літак до Польщі. Гроші просто не виводяться з його рахунку. Банк їх далі не пускає. Тож якщо я все ще вірю у майбутнє наших стосунків, мені доведеться повірити йому на слово. І відправити свої кошти на вказаний ним рахунок.

У мене після розлучення ще залишалися деякі накопичення, але й вони стрімко танули. Не дивно, лише за кілька місяців ціни зросли не по-дитячому. Але хіба мрія не варта деяких жертв? До того ж, Огюз рішуче запевняв, що коли ми зустрінуться, насамперед він віддасть мені все належне, не кажучи вже про таємничий, обіцяний подарунок.

Словом, наприкінці того дня я перекинула потрібну суму на відправлений мені банківський рахунок.

Минув місяць, Огюз перестав відповідати, лише один раз надіслав безглузду картинку з кошеням та побажаннями міцного здоров’я. Не більше того.

А я все чекала. Незважаючи на подругу, що сміялася наді мною. Незважаючи на те, що грошей уже не залишалося і треба було або брати кредит або йти на ще одну роботу. Я чекала і вірила у казку. Адже Огюз людина слова. Я це відчувала і переконати мене в іншому не могла і сотня подружок, які нічого не розуміють. Так, і ще: що там за подарунок, який обіцяв мені чоловік. Цікаво, просто нема сил!

– Ти б до лікаря сходила краще. Може, він тобі все й розкаже. І про подарунки, і про все інше. Аж надто ти якось погладшала, люба. Коли востаннє ставала на ваги? – запитала мене Віка.

Нехай собі жартує. Розповідатиме мені, як доглядати за чоловіком. Все життя пробатрачила на своїй бухгалтерській фірмі. І що? У відпустку он їздила років 5 тому. Крім асфальту та власної квартири нічого не бачила. Наївна жінка, ще мене буде життя вчити. Ну що за людина така? Сама простота! А я дочекаюся. А про те, що у мене буде другий синочок, я й сама без Віки знаю.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

You cannot copy content of this page