fbpx

У мене велика рідня, але всі здебільшого живуть в районному центрі, та навколишніх селах. Тому коли мені зателефонував брат Тарас, що в п’ятницю буде з дружиною в місті, і заїдуть в гості, я була щаслива, бо давно їх не бачила. – Любий, ти ж розумієш, що з роботи краще відпроситися, та й мені потрібна допомога: продукти купити, в хаті порядок навести. І ось настав день “Х”

Виявляється, Тарас з такими пропозиціями до всіх родичів приходив.

У мене велика рідня, але всі здебільшого живуть в районному центрі, та навколишніх селах. Тому коли мені зателефонував брат Тарас, що в п’ятницю буде з дружиною в місті, і заїдуть в гості, я була щаслива, бо давно їх не бачила. – Любий, ти ж розумієш, що з роботи краще відпроситися, та й мені потрібна допомога: продукти купити, в хаті порядок навести. І ось настав день “Х”.

Я гарячково починаю продумувати меню, думати, що надіти і як би все цікаво замутити.

На наступний день біжу в магазин, потім додому, смажу, парю, готую шикарний обід. Чоловік попереджений: “береш відгул, інакше все…”. І ось ми красивою дружною сім’єю чекаємо гостей. Любомир вже хоче їсти, потроху тягає нарізку з тарілки і маскує порожні місця розкладанням, я дофарбовував очі. Ура, дочекалися.

Ну, тут, як водиться. Обійми, поцілунки, “яка ти стала” і я, як добра господиня, запрошую гостей до столу. Але мої гості чомусь говорять:

– Зачекайте зі столом. Ми спочатку хочемо вам дещо показати.

Проводжаю гостей в іншу кімнату, вони просять 5 хвилин. Чоловік дивиться на мене в подиві. Нарешті, двері відкриваються:

-Проходьте.

Ми з чоловіком покірно проходимо, сідаємо на диван, складаємо руки на колінах.

Родич починає:

Гадаю ви коли-небудь задумувались про те, що всі наші бажання матеріальні. Про те, що ми гідні мати все, на чому зупиниться наш погляд…

Тут же розвішані по стінах якісь саморобні схеми, плакати бажань і інша нісенітниця. Чоловік совається на дивані, обід холоне. Брат закінчив свій виступ, отримує оплески від дружини.

– Чудово, любий. А тепер я хотіла б познайомити вас з лінійкою продукції…

Цілу годину ми слухали її “чудо-пречудово”. Після лекції і марного “втюхування” нам своєї чудо продукції, родичі зібрали свої плакати і сказали:

-Ну, раз ви не хочете нічого купувати, то нам ніколи тут розсиджуватися. До побачення, сподіваємося, що коли-небудь ви зрозумієте, що ми давали вам в руку “золоту вудку”.

І на цьому наша зустріч підійшла до кінця. Свій стан я насилу можу описати. Це образа, незручність перед чоловіком, вина за зіпсований день. Але Любомир у мене людина з гумором, коли за гостями зачинилися двері, сказав:

– Буває! Підемо поїмо!

Через тиждень виявилося, що родичі влаштували презентацію майже для всієї рідні. Найприкріше, звичайно, що вони змогли вмовити бабусь купити у них продукцію. Одна віддала їм півтори тисячі, друга й зовсім дві, купивши абсолютно непотрібні їм товари.

Вже не знаю, чи стали їх “мрії реальністю” і чи багато роззяв вони зловили на свою “золоту вудку”, більше я цієї рідні не бачила. І, знаєте, не горю бажанням.

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page