У мене від попереднього шлюбу двоє дітей. Та як і кожна жінка, я хотіла жіночого щастя. Коли познайомилась з Тарасом, зрозуміла, він моя доля. Сам Тарас виховує троє діточок. Наймолодшому сину лише п’ять років. Живе він в сільській місцевості, має господарку. І ось ми з дітьми переїхали до нього, хоча я й не дуже люблю всю цю колотнечу на городі. Минув час, і ситуація лише погіршується.
Хто вигадав цю дивну фразу про те, що не буває чужих дітей? На словах все виходить легко та красиво, але реальність показує, що виховувати чужу дитину зовсім не просто. Я розповідаю не про свій досвід, у мене поки що немає дітей. Але моя сестра потрапила в дивну ситуацію.
Моя старша сестра завжди була для мене прикладом, принаймні батьки були в цьому певні. Завжди найправильніша, найрозумніша, кмітливіша, виконавча, надійніша, співпереживаюча, природжений волонтер. Ніколи не відчувалося, що її діями керує користь.
Ольга доглядала собак у притулку, розважала дітей у дитячих будинках, привозила їм подарунки. Вона завжди була до всіх дуже доброю. Могла б стати чудовим ветеринаром, якби пішла вчитися. Проте, її активність їй і завадила: Оля кинула навчання, не закінчивши і першого курсу.
Вирішила сестра вийти заміж і вибрала собі незрозуміло кого. Сім’я у Івана така, що полюбляє заглядати в чарку. Спочатку Ольга поставила собі за мету врятувати молодого хлопця від “цього” сану, але потім закохалася і з’явилися у неї донька і син.
Звичайно, якийсь час Іван тримав себе в руках, але, не все так просто. Згодом Оля зрозуміла, що потрібно розлучатися
Повернулась до батьківської квартири, а я тоді поїхала вчитися. Зробили у моїй кімнаті дитячу.
Засмучена сестра: кого вона тепер зможе знайти з двома дітьми? Освіти не здобула, квартири своєї немає, вже й не красуня. Хочеться, щоб любили. Вирішила знайти собі когось через інтернет. Усіх красенів, студентів та мажорів одразу виключила, оскільки потрібно було знайти відповідну людину. І такий знайшовся! На 10 років старший за неї, три роки тому втратив дружину, виховує трьох дітей: двох дівчаток 11 і 9 років, а також хлопчика 5 років. А у Олі діти дошкільнята. Чоловік живе у своїй хаті за містом, тримає курей, садить город. Все це не злякало мою сестру.
Познайомились, поспілкувалися, сподобалися одне одному, вирішили розписатися. Син у Тараса гарний, товариський, але дівчатка вже дорослі і всіх сприймають у багнети. Оля намагалася з ними налагодити контакт, але ті замкнулися у своїй кімнаті і не хочуть спілкуватися з жінкою, яка замінила батькові їхню матір. Сестра намагалася як могла і чекала, коли вони звикнуть, але минуло три роки, а нічого не змінилося. Вона до них добра, дбає, а дівчатка не спілкуються з мачухою. Вони не тільки не допомагають по дому, а ще й дозволяють собі пакостити.
Хоч сестра зі своїм чоловіком намагаються зображати велику дружну сім’ю, але видно, що вони дуже втомилися від такого життя. Ольга не може звикнути до сільського життя, а Тарас не розуміє її. Але головна проблема полягає у вихованні дітей. Адже старші дівчатка не можуть знайти спільної мови з дітьми Ольги.
З одного боку, це зрозуміло, вони не дуже добре виховані. А дівчатка до мачухи погано ставляться. Щоразу, коли приїжджаю в гості, бачу, наскільки втомилася моя сестра: діти роблять, що хочуть, а вона постійно за всіма прибирає, готує. Стіни обдерті. Купили нові шпалери, але рулони досі стоять у коморі, адже немає сенсу їх клеїти. У Олі не вистачає сили характеру та сміливості, щоб навести лад. Виглядає вона теж не дуже: худа, розпатлана, з синцями, погано одягнена. Начебто й сім’я пристойна, але життя не складається.
За словами Олі, набагато простіше бути волонтером: тебе не примушують, а якщо щось не подобається, ніхто не тримає. А вийшовши заміж, ти всім винна і зобов’язана. Раджу їй розлучитися, поки що молода, але їй шкода молодшого. З дівчатами все дуже погано: вони дорослішають і ні в що мачуху не ставлять. Вона вже й сама їх бачити не хоче, хоч і намагається не подавати виду. Мабуть, все ж таки бувають чужі діти? І всякому коханню приходить кінець, коли повний будинок різних розпещених дітей? Про особисте життя сестра і зять уже забули: часу немає. Я точно ніколи не житиму в такій сім’ї.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
