Я сама з багатодітної родини, нас у мами й тата шестеро, тому і сама я хотіла велику родину. Того ж хотів і мій чоловік Ілля. Ми жили у великому будинку, який відписала Іллі бабуся, міста вистачало. Грошей не завжди, але ми скромна родина і у нас невеликі запити. Щоб було, що їсти і вдягти, щоб в оселі тепло і затишно. Все це у нас є. Ілля працює на керуючій посаді на нашому місцевому невеликому заводі, а я дома з дітками, мені подобається таке життя.
У нас дружна родина, у якій всі одне про одного піклуються. Мій чоловік Ілля – людина віруюча, ходить до храму. Він дуже вірний і у всьому мені по можливості допомагає. А стежити за порядком і чистотою в оселі, з готуванням мені по черзі допомагають мама і свекруха, яким я безмежно вдячна. Я не люблю телебачення, бо там нічого доброго, тому не витрачаю даремно час, а от читати і в’язати люблю, і на ці захоплення мені вдається виділити хоч по годинці щодня.
Ілля дуже хотів сина. Але у нас народжувалися самі дівчатка, старшій зараз 17 років. Перших наших шість доньок Ілля назвав Ярослава, Богдана, Євгенія, Руслана, Іванна, Віталіна. Він обирав такі імена, якими можна назвати і хлопчика, і дівчинку… Коли у нас народилася трійня, чоловік змирився, що хлопчика не буде, і назвав їх Віра, Надія і Любов.
На цьому ми і хотіли зупинитися, але Всевишній вирішив інакше. Я народила Святослава. І тут з моїм чоловіком щось сталося. Ілля заявив, що такого не могло бути, що він уже почув волю Божу, змирився, що сина у нього не буде. Сказав мені, що син не його, що я його обманула. Я пропонувала чоловіку зробити тест ДНК, але Ілля відмовився і просто пішов від нас, залишивши мене і 10 наших дітей. Його вмовляли і батьки, і мої мама з татом, але його рішення було непохитним.
Що ж, воля його, я нікого не примушувала зі мною жити. Важко було, але старші дітки дуже допомагали, та і батьки зі свекрами. А Ілля тільки ходив до дитсадка і школи, щоб побачити старших дітей, передати їм гроші і смаколики. Сам він жив у орендованому будинку на околиці нашого селища.
Так минуло три роки, Святославчик пішов теж у дитсадок, а я нарешті вийшла на роботу. Офіційно ми з Іллею не розлучалися, але я вже ні на що не сподівалася. Я була насправді дуже ображена на чоловіка, не розуміла, чому він так вчинив з нами, я не хотіла навіть його зайвий раз бачити.
Якось прийшла до мене свекруха і сказала, що Ілля хоче прийти до нас, попросила, аби я дозволила. Але я відмовила. Прощати Іллю я не збиралася.
А Святослав ріс копія тато, і моя свекруха постійно говорила про це сину. Почали йому про це говорити і на роботі, і наші спільні знайомі. От Ілля і захотів побачити сина…
Я протрималася рік. Але дівчата так просили мене простити тата!.. Та і я, послухавши своє серце, зрозуміла, що досі кохаю Іллю…
Ми знову всі разом. Я дуже щаслива, як і всі наші дітки. Я вирішила не намагатися зрозуміти той вчинок Іллі, а просто щиро його пробачити. Адже життя таке прекрасне і коротке, щоб витрачати його на образи і розлуки, і головне у ньому – встигнути набутися разом!
Автор – Олена М.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
