fbpx
життєві історії
– У мене все добре, – на всі питання завжди відповідала Поліна, відводячи очі. – Про Поліну чули? Дітей кинула, чоловіка кинула, з роботи звільнилася і поїхала! Куди? А дідько його знає! Телефон недоступний, сторінки в соцмережах видалені! Кажуть, її чоловіка навіть поліція затримувала! Так Поліна з’явилася, показала, що жива-здорова, і знову пропала, навіть дітей, які не побачила!

– У мене все добре, – на всі питання завжди відповідала Поліна, відводячи очі.

– Точно?

– Точно!

Можна було не питати. У Поліни завжди все було добре, відмінно і краще за всіх. Кола під очима? Подумаєш, у багатьох є! На ногах чоботи, що відзначили свій другий ювілей ще пару років тому?

Якісні і улюблені, а не тому, що ви всі подумали! Пішки додому з роботи? Є дрібниця на автобус, але пішки ходити – корисно, не знали? Тепер знайте!

Згодом від Поліни відстали все. Добре все у людини, навіщо в душу лізти? Або треба було без дзвінка до неї приходити і намагатися винюхати: що ж у Поліни не так?

На тлі цього благополуччя, тим більш несподівана прозвучало звістка:

– Про Поліну чули? Дітей кинула, чоловіка кинула, з роботи звільнилася і поїхала! Куди? А дідько його знає! Телефон недоступний, сторінки в соцмережах видалені! Кажуть, її чоловіка навіть поліція затримувала! Так Поліна з’явилася, показала, що жива-здорова, і знову пропала, навіть дітей, які не побачила!

Поліну засудили все. Знайомі, нечисленні далекі родичі і кожен мімокрокоділ:

– Жила, як сир у маслі каталася! Чого мало було? Мабуть, коханця знайшла, і до нього поїхала! Їй чоловік і будинок побудував, і на півдня возив! Зажерлась Поліна!

«Їй чоловік і будинок побудував, і на півдня возив!» – і не посперечатися. Хіба тільки уточнити можна.

Будинок. У побудованому будинку, жили не тільки Поліна з чоловіком і двома дітьми, але і вся рідня «будівельника». Якщо конкретно, то мама, бабуся з дідусем і молодша сестра в компанії своїх вихованців: двох собак і трьох котів.

Свої квартири безстрокові гості здали, щосили насолоджуючись гостинністю сина і його дружини. А як інакше! А щоб в разі розлучення Поліна не обібрала нещасного трудягу-чоловіка, будинок був записаний на його маму.

Сніданки, обіди і вечері на всю ораву готувала Поліна. У вільний від роботи, дітей та городу час. Причому, готувала по кілька варіантів страв: у бабусі з дідусем відсутня частина зубів і їм важко їсти щось тверде, а 24-річна сестра Полініного чоловіка не їла м’ясо, рибу і яйця. Ще Поліна варила кашу для собак.

Город – окрема тема. Невеликий клаптик землі, на якому, за задумом Поліни, повинен був розташовуватися квітник, старше покоління хором розбило на город. Але доглядати за ним повинна була господиня будинку. Кури і свині, які теж повинні були з’явитися ( «свої яйця і м’ясо!»), чи не з’явилися завдяки 24-річній вегетаріанці:

– Ні! Ви з глузду з’їхали! Я терплю, що ви це їсте при мені! Бачити свинок і пташок, яких ви потім угробите, я не бажаю!

Працювала Поліна комірником на продуктовій базі, весь день проводячи на ногах. Додому з роботи їй теж потрібно було йти пішки: зарплатною карткою жінки розпоряджався чоловік, визначаючи доцільність всіх витрат.

Діти. Гордість будь-якої мами, її відрада і надія на ситу старість. Діти Поліни швидко перейняли манеру спілкування старших родичів і швидко стали називати маму зневажливим «агов, ти».

Поліні було заборонено ходити в школу на батьківські збори, під приводом: «Мама, вистачить нас ганьбити!» Але Поліна ходила, після чоловікового: «Не чоловіча це справа!»

Поїздки на півдня. Да були. Якщо судити по вищепереліченого, неважко здогадатися, в ролі кого саме їздила «відпочивати» Поліна: нагляд за бабусею і дідусем чоловіка був цілком і повністю на її плечах. Два тижні на море, але навіть п’яточку в нього не занурити жодного разу? Це про «півдня» Поліни.

З моменту від’їзду (втечі?) Поліни пройшло два роки. Через рік їй буде 40. Зараз Поліна на віддаленій роботі, знімає маленький будиночок біля моря і платить аліменти на дітей. Недовго залишилося, ще пара-трійка років і Поліна буде остаточно вільна.

Своє перше, за багато років, плаття Поліна купила страждаючи докорами сумління: «Може, краще на дітей денюжку зайву відправити?» Але дещиця несподівано проклюнулися егоїзму перемогла, додавши до сукні босоніжки.

– Знаєте, мені майже сорок. І я тільки почала жити. Коли я встигла перетворитися в «тітку» – не помітила. Зате чудово пам’ятаю день, коли з цієї «тітки» знову перетворилася в жінку. У жінку, у якої все життя попереду: стоячи на вокзалі в очікуванні автобуса з невеликою сумкою, документами.

Я не шкодую про те, що кинула все і всіх. Шкодую про те, що раніше цього не зробила. Життя у мене одне, і я зрозуміла, що не хочу її присвятити служінням іншим людям. – каже Поліна.

Фото ілюстративне з вільних джерел.

facebook