У мене вже третій день очі мокрі від сліз! Розповім, чому, сподіваюся на вашу підтримку, дорогі читачі сайту!
Ми з чоловіком і сином живемо в Бучі, маємо там свою квартиру. Минулого року на кілька місяців виїжджали до моєї мами у Львів, але досить швидко повернулися. бо у нас обох з чоловіком роботи не віддалені, а в Києві.
Так ось, квартира наша була пошкоджена, чоловік з колегою підлатали так-сяк, живемо. але дві кімнати потребують капітального ремонту. Та й у всій квартирі, якщо чесно, вже не помішає оновити ремонт, адже у нас не новобудова.
Ми потроху відкладаємо, адже багато не виходить, життя дуже дороге зараз. а зарплати у нас не великі, на дитину багато йде.
А мама чоловіка живе в селі Київської області, має свій будинок. Живе сама, чоловік її на небесах, а дочка закордоном. Свекруха живе не погано. У неї добра пенсія – вона була помічником судді в районному суді багато років. Має своє господарство і у неї є постійні покупці з райцентру на фрукти-овочі.
Але жінка вона досить скупа, ніколи раніше нам грошима не допомагала, та нам й не треба було. Ми самі з чоловіком свого часу їздили на заробітки закордон, потім своїми силами квартиру й дві машини купили. Це зараз нам досить важко, адже часи такі настали.
Ну й ось недавно дали мені відпустку десятиденну, чоловік і попросив поїхали з малим Андрійком до мами в село без нього, бо у них на фірмі й так людей не вистачає, відпустку не дають, а мама за онуком скучила, та й допомога їй не завадить.
Я сказала, що не проти, але за умови, що чоловік переговорити з мамою і вона підкине нам трохи грошенят, адже в неї є запаси, щоб ми вже до зими той ремонт закінчили. Тарас обіцяв натякнути мамі.
Ну й поїхали ми з малим більше ніж на тиждень, на всю мою відпустку, можна сказати. Знаєте, я взагалі людина міська й ніколи не працювала на землі. Я люблю природу, але не працювати, а полюбуватися, енергії набратися. І ніколи цього не приховувала.
Ну, але треба, то треба, нічого не вдієш, тим паче, як я вважала, стимул є. Всі дні у свекрухи пройшли в роботі. Город, сад, закрутки. І багато! Малий відпочивав, а я просто не розгиналася, то на городі, то біля плити. Заморилася страшенно.
Ну а в четвер чоловік приїхав нас додому забрати. Грузилися ми, і я тільки диву давалася, скільки вона чоловіку баночок різних дає, навіщо нам стільки, все одно не з’їмо, ні того повидла, ні огірків-кабачків-ікри, ми не особливо їдоки всього того, я навіть узимку свіжі салати постійно роблю.
Ну та добре, відмовлятися не стала, все свіже, більшість – моя робота. А вже вдома я дізналася, що вона Тарасу ні копійки не дала і навіть не запропонувала! Та він на маму не гнівається, це ж його матуся, й за баночки їй треба подякувати. Ага, за ті, що я наготувала-накрутила!
У мене просто слів від обурення не має! І вона ж знає, що ми на ремонт квартири збираємо, яка була пошкоджена. Жити можна, але дві кімнати в плачевному стані, як я вже сказала.
Всі ті дні, поки мені відпустку дали, я в Тетяни Остапівни спину гнула. Малий бавився, а я на городі і з банками, сподівалася ж на гроші. Нашо мені ці її баночки, куди їх тепер подіти? весь балкон заставлений, а ніхто не їсть особливо.
Ці огірки її безконечні, малина, порічки, кабачки – знала би, я б на них і не дивилася! Ось так мене кинула свекруха, просто використала мій труд. краще би я вдома відпочила з дитиною цей час. Дорогу туди тепер забуду, так і сказала чоловіку. Хіба я не права?
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, ibilingua.com.