У мене з Максимом вже двоє дітей, але заміж він мене так і не кличе. Я ніби з цим вже змирилася, але нещодавно в гості зайшов мій тато. Річ у тім, що ми з “чоловіком” придбали доволі дорогий будинок за містом
Більшість дівчат з дитинства уявляють собі, як одягають білосніжну довгу сукню зі шлейфом, та прикріпляють на голову фату… Але не у всіх ці мрії збуваються.
Ми з Максимом познайомилися дев’ять років тому. У нас обох були довгі невдалі стосунки, ми обоє мріяли про дітей. І ми обидвоє були матеріально забезпечені, у мене була своя квартира. Можливо, спочатку це була не велика закоханість, а прагматичне мислення двох дорослих – ми розуміємо одне одного, подобаємося, тож просто спробуємо.
Через кілька місяців я зрозуміла, що чекаю дитину. Хоча я не очікувала, що так швидко, але добре знаю розповіді подруг, які кілька років чекали дітей і що не у всіх пар все легко виходить. Тому з трепетом в серці повідомила Максиму, що він скоро стане батьком.
– Ви ж встигнете ще відгуляти весілля, правда?, – запитав тато Максима.
– Чесно кажучи, ми про це поки не думали, – відповів тоді Максим.
– Гм, якщо ви разом чекаєте дитину, то, напевно, хочете бути разом… – не втримався тато.
– Звичайно! Адже весілля не головне, це лише папірець. Крім того, нам потрібно краще пізнати один одного, – сказав Максим.
– Зважаючи на те, що Галя чекає дитину, ви, мабуть, уже достатньо познайомилися, – багатозначно прокоментував тато і вийшов з кімнати.
Зізнаюся, я теж була трохи здивована. Не те щоб я хотіла вийти заміж з “пузіком”, але сприймала шлюб як належне. Мама не коментувала, але можна було сказати, що їй це теж не сподобалося.
Навіть після появи на світ Софійки стосунки батьків із Максима залишалися напруженими. Ні, ніхто не сперечався, але напруга між ними відчувалася.
Небажання Максима одружуватися прийшло з дому. Його батьки розлучилися, коли йому було два роки. Відтоді обидва жили з новими партнерами, не одружуючись. І його мама й тато мали ідеальні стосунки.
– Якщо вони одружуються, вони більше не ладнають один з одним, — якось прокоментував Максим.
Менш ніж через два роки після Софійки народився Устимчик. За кілька тижнів до його появи на світ тато не міг не сказати “зятю”: “Ви нарешті достатньо познайомилися, щоб стати на рушничок щастя?”
Максим на це нічого не відповів. Атмосфера була напруженою.
Три роки тому ми купили вже готовий і дуже красивий будиночок.
– Як ви вирішили фінансове питання?, – запитав мене тато.
– Ми скинулись, можна сказати, по половині.
– Галинко, я не розумію, чому ти не говориш на тему весілля з Максимом?
Я не могла сказати татові, що нещодавно розмовляла з Максимом про весілля. Він засміявся, сказавши, що я так само зациклена на “печатці”, як і мої батьки.
Мушу визнати, що Максим чудовий тато. Діти люблять його, і він умів піклуватися про них змалечку. Він також чудовий чоловік. За потреби він готує їжу та прибирає в будинку. Навіть через дев’ять років він іноді несподівано дивує мене, наприклад, романтичною вечерею на двох.
Я зазвичай ходжу до своїх батьків з дітьми сама, Максим, із ввічливості, лише на Різдво та Великдень. Вони до нас також іноді ходять, вони ідеальні бабуся й дідусь, часто беруть дітей на вихідні. Вони дуже подобаються дітям.
Я знаю, що батьки переживають за наше “співіснування без паперу”. Я теж хотіла б вийти заміж, тільки ж не силою я його туди пожену.
З іншого боку, мама й тато не хочуть бачити, що ми не одні так живемо, і навіть без шлюбу ми любимо одне одного і прекрасно живемо як сім’я.
Мені давно зрозуміло, що Максим так просто не одружиться, і що батьки з цим ніколи не змиряться. Але що мені робити?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
