У мене завжди були дуже близькі стосунки з матір’ю, батько полинув на небеса ще до мого народження за кілька тижнів. Майже до кінця мого навчання у виші ми з мамою ходили на фільми, читали книги, словом, були не лише рідними, а й друзями.
Перші непорозуміння почалися, коли я почав зустрічатися із дівчиною в університеті. Мама дзвонила і мені, і їй по сто разів на день, хотіла бути в курсі всього, дуже тісно з нами обома спілкувалася. Я не бачив у цьому проблеми, гадав, що це нормально.
Три роки ми з Лесею зустрічалися, а коли розходилися, дівчина сказала, що одна з причин – контроль моєї матері над моїм особистим життям.
Минуло трохи часу, і я зустрів свою тепер уже дружину Наталочку. З побоюванням познайомив їх. Вони спілкувалися дуже тепло, мама допомагала у підготовці весілля, все було чудово.
Однак через місяць після весілля я отримав запрошення працювати до Києва. І ми почали екстрену підготовку до переїзду. І ось в один з вечорів між мамою й дружиною спалахнув конфлікт через те, який одяг мені брати до столиці. На така дрібниця, як на мене!
Я не встиг сказати і слова, як почалися крики «Я тебе не народжувала» і «Ви думаєте тільки про сина».
Тепер вони взагалі не спілкуються, кожна забороняє спілкуватися з іншою. Мати каже, що я маю покинути Наталку, дружина – що маю перестати спілкуватися з матір’ю поки вона не сприйме нас як сім’ю.
Прошу, підкажіть, що робити? Я розриваюся між близькими людьми. Конфлікт уже перейшов усі межі, а як впоратися з ситуацією і помирити їх – гадки не маю.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
Недавні записи
- Людмила Іванівна після нашого з Михайлом весілля вела свій контроль виключно через сина. Мене вона сильно не чіпала. Особливо це було помітно, коли на світ з’явився наш синок Тимур. Але після того, що витворила свекруха, я боюся любої тіні, коли гуляю коляскою в парку чи на вулицях. Я була в подиві. Старша жінка, і щоб на таке піти!
- Цього місяця Світлана повідомила мені, що розлучається. Я хотіла їй допомогти. Я запросила дочку на обід, сподіваючись, що вона зможе довіритися мені й відчує полегшення. Я хотіла її втішити. Але вона, здається, зовсім не чекала від мене допомоги. – Зі мною все добре. Я не розумію, чому ти продовжуєш так зі мною поводитися, – сказала вона мені ображено
- Я була при надії, а грошей на оренду не було, тому ми й переїхали жити до свекрухи. В той час, як лікарі просили берегтися, Ірина Степанівна повторювала, що цікавий стан не недуга. А коли дізналася, що в день “Х” чоловік буде поруч зі мною, взагалі з котушок злетіла. – Хто таке чоловіку показує? Це ж зовсім без розуму треба бути!
- Діти росли, батьки чоловіка їх нормально виховували. Але з якого дива нам взагалі там жити? Вона давно вже в оренді і з неї нам щомісяця капає непогана сума, яку не соромно витратити на якісь свої цілі. А будинок, це будинок. Його ми будували для себе. Він чудово підійшов би навіть для нас п’ятьох і навіть зять би не почував себе там утисненим. Свати як води до рота набрали. Ми купили м’яса для шашликів, закусок, гарно облаштували двір
- Виникло серйозне непорозуміння з дочкою. Скільки можна! Так, мені 67, я збираюся заміж, виселити квартирантів зі своєї квартири та переїжджати туди з Романом. Я виконую обов’язки домробітниці та няні і при цьому не отримую жодної віддачі натомість