У мого батька за все життя було кілька шлюбів, скільки, я навіть не знаю точно, але більше чотирьох. Діти були тільки від двох: від першого я і троє від останнього. Я його перший син, перший онук у його батьків, перша радість всіх дідусів і бабусь.
Так і вийшло, що мене дуже полюбили. Після розлучення батьків мене періодично забирали в “той будинок” і до “тих” (рідня з маминого боку в пух і прах посварилася з родичами батька і інакше їх не називала), щоб я поспілкувався з татом.
Ну, ви розумієте, я ж хлопчик, мені “без батька буде зле, потрібно підтримувати зв’язок” і все в такому дусі, незважаючи на майже кланову ворожнечу між сім’ями батька і матері. І, незважаючи на це переконання, без батька мені було ні гаряче ні холодно.
Батьку не було діла до мене, а мені – не до нього. Тому я приїжджав не до нього, а в першу чергу до своїх улюблених дідуся і бабусі. З ними і пройшло моє дитинство, а батько завжди був десь в інших місцях, зайнятий іншими справами.
З віком, коли я виріс, то зовсім перестав спілкуватися з татом. Максимум родинних люб’язностей проявлявся в чергових привітаннях з Днем народження чи Новим роком.
Власне, цієї людини не було в моєму житті. Він не знав, що я люблю, чим захоплююся, про що переживаю. Зі мною були тільки бабуся і дідусь.
Після школи я поїхав вчитися до великого міста, а батько одружився в останній раз і наробив в тому шлюбі трьох дітей. Після цього розлучився з дружиною і дотримувався позиції “я виконав своє життєве призначення, відчепіться від мене”.
У нього щось не склалося з роботою і стало нічим платити за орендовану квартиру, тому він з’їхав в маленьку однушку, куплену йому бабусею з дідусем. Сам батько за все життя на власну житлову площу так і не заробив.
На відміну від мене, ті “нові” діти йому сподобалися. З ними він няньчився і сюсюкався, і після розлучення відписав їм все своє майно, в тому числі частку в батьківській квартирі і машину.
Коли бабуся і дідусь про це дізналися, то розсердилися, що він обділяє свого первістка, тобто мене. Я про це взагалі не знав, але мені якось все одно було. Я ні на яку спадщину не розраховував і заробляв на життя сам, і квадратні метри вже тим більше планував придбати самостійно, не зазіхаючи на милість людини, яка мене зробила і кинула.
Але бабуся з дідусем дуже розсердилися і по дарчим відписали мені все, що залишилося. Велика квартира в центрі міста була записана на дідуся, а маленька, в якій якраз і жив на той момент батько, на бабусю.
Першою не стало рік тому бабусї. Мені подзвонив дід і сказав приїхати в місто, щоб отримати свій спадок. Я все ще не знав, що мені щось належить, тому перебував у дуже розбитому стані через бабусю.
А коли приїхав і дізнався про все, раптово зіткнувся з тим, що батько сказився, що його квартира тепер моя. Я спробував з ним помиритися (хоча і не лаявся з ним), і сказав, що він може і далі спокійно жити там, де живе, я ні на що не претендую. Ну і нехай за документами вона моя, він може все одно робити з нею, що захоче.
Тоді він попросив мене переписати це майно на зведених братів і сестру, його дітей з останнього шлюбу. Я прикинув в голові і відмовив. Нерухомість у власності – це все ж великий плюс: мені з більшою ймовірністю оформлять іпотеку. А коли я б розрахувався з власним житлом в місті, де вчуся і живу, тоді б уже і віддав цю квартиру хоч батькові, хоч його дітям.
Все одно в рідне місто я б уже не повернувся, там немає перспектив, і ринок нерухомості дуже дешевий, навіть вигідно перепродати ту халупу було не можна: там ремонт обійшовся б дорожче її собівартості, будинок древній, як закам’янілості мамонта.
І коли я поїхав, батько з помсти спалив ту квартиру. Діяв, мабуть, за принципом “так не діставайся ж ти нікому”.
Дідусь цього не пережив. Дуже не хотілося знову бачити батька, тим більше після того, що він зробив. Але довелося.
І довелося затриматися в місті, щоб спадщина, залишену дідусем, перейшла до мене. Батько знову біснувався, дізнавшись, що і ця квартира теж моя, адже він в ній жив, це було останнє його житло.
Але я дуже не хотів розбиратися з усім цим і просто продав решту. Він же відписав свою частку тим дітям, а точніше, колишній дружині, ось їм я і віддав все по кадастровій вартості.
Вони не комизилися, сім’я із забезпечених. Відразу викупили все і гроші готівкою привезли в один день.
Батькові сказав, що все ще не претендую на однушку, яка згоріла, він може спокійно продовжувати в ній жити. Так, сказано було не без глузування, але він заслужив.
Після впорядкування з усіма документами, я поїхав. Як вже там склалося у батька, і де він тепер живе, я не знаю. Він не дзвонив, не зв’язувався, а я й поготів не буду. Тільки дуже сумую за старенькими.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
