fbpx

У моєї співробітниці нестало будинку, зрозуміло, з якої причини. Ми всім колективом збирали гроші, щоб допомогти їй. Якусь суму виділив начальник, а решту збирали за допомогою соціальних мереж. Ми всі їй співчували, переживали, підтримували її як могли. І ось вона практично відбудувала свою оселю. Два тижні тому Галина взяла відпустку, і ми дізналися правду

У моєї співробітниці нестало будинку, зрозуміло, з якої причини. Ми всім колективом збирали гроші, щоб допомогти їй. Якусь суму виділив начальник, а решту збирали за допомогою соціальних мереж.

Ми всі їй співчували, переживали, підтримували її як могли. І ось вона практично відбудувала свою оселю.

Два тижні тому Галина взяла відпустку, і ми дізналися правду.

Виявилося, що із зібраних грошей залишилася пристойна сума, і колега, замість того, щоб витратити гроші на якісь потреби своєї родини або, як це роблять усі люди в таких випадках, перерахувати гроші іншим, хто потребує допомоги, полетіла до Турції!

Ніхто б не дізнався, якби вона не застрягла там через деякі обставини. Коли галина повернулася, ми почали відкрито їй говорити, що так порядні люди не роблять, адже ми збирали на відбудову її житла, а не їй на дорогий курорт. Вона сказала, що після таких переживань їй потрібен був відпочинок та зміна місця.

Навіть не знаю, як ставитись до таких людей і вчинків. Зараз багато хто просить про допомогу, але через таких, як моя співробітниця, втрачаєш віру в людей, і допомагати зовсім не хочеться. Хіба дуже близьким людям.

Згадала випадок з 90-х, коли грошей ні в кого не було зовсім, а моєму однокласнику в моєму рідному селищі потрібне було дороге лікування, інакше він би не ходив. Його батьки просили допомогти, хто чим може. Були люди, котрі буквально приносили копійки. Всі борги батьки записували в зошит, щоб потихеньку розрахуватися.

Лікування хлопця пройшло вдало, зараз він трохи шкутильгає, але ходить самотужки, а це головне.

Приблизно через рік його батьки почали поступово розносити гроші за списком. Багато хто відмовився брати їх назад. Всі вже й забули цю історію, але років через п’ять потрапили в дорожню пригоду два хлопці, то ці люди, у яких на той час уже життя налагодилося, принесли їх німбатькам велику суму на лікування. Набагато більше, ніж тоді зу них алишилося. Ось так виглядає порядність та подяка.

Ну а Галя наша – небо їй суддя. Я такого не розумію. Не осуджую, але не розумію, чесно.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page