Я вже два роки як розлучена, живу з дитиною в орендованій однокімнатній квартирі у Франківську, яку оплачую з аліментів колишнього чоловіка. А моя невелика зарплата йде на життя.
У моїх батьків дві квартири, в одній з родиною живе старша сестра, а друга, в якій мешкають батьки, має дістатися мені колись. Я особливо ніяких планів на цю оселю не будую, адже батьки ще самі не старі, трохи за 60 років обом. Взагалі я на себе звикла завжди сподіватися й розраховувати.
Коли почалося вторгнення, у мене суттєво знизилася зарплата, жити стало важче, але щось міняти я не збиралася. Та раптом мене з донечкою покликала в США тітка, татова двоюрідна сестра, яка недавно овдовіла і має 75 років.
Тітка Неля прилітала колись, коли ми з сестрою ще малі були, і тоді вона мені дуже сподобалася, та і я мабуть їй, ми відчули якусь спорідненість. Своїх діток тітка Неля не має.
Отже вона оплатила нам з донечкою переліт і ми потрапили до країни мрій – Америки. Не скажу, що там все ідеально, але все ж таки це країна високого розвитку, свободи і можливостей.
Тітка Неллі живе у спокійному містечку у Флориді, недалеко від мегаполісу. Вона у свої роки ще зовсім жвава пані, має свою невеличку продуктову крамничку з кав’ярнею при ній. Поки ми жили у неї в будиночку кілька місяців, я добре підтягла англійську й стала допомагати тітці у справах.
Але треба було повертатися додому, бо мені сказали що звільнять з роботи, та й з орендованою квартирою треба було розібратися. Восени ми з дочкою повернулися, але зараз тітка Неля запрошує нас знову.
Вона вже прямо мені сказала: їй з нами добре живеться, вона не хоче бути на старість самотньою. Вона побачила, як я зацікавилася її справою – крамницею. Тітка Неля натякнула, що була б рада, якби ми залишилися з нею, а там, коли її не стане, видно буде.
Я не розраховую на спадок від тітки Неллі, я справді її люблю, мені з нею цікаво й добре, і взагалі там цікаво, я це розумію, і більше перспектив для майбутнього донечки.
Та моїм батькам і сестрі новина, що я збираюся переїхати до тітки Неллі, не сподобалася. Батьки сказали, що якщо я знову поїду до тітки в США, залишать мене без спадку, адже, мовляв, з Франківська нічого втікати, у нас добре і спокійно, а догляне їх в такому разі моя сестра, то ж їй і друга квартира буде.
Але я і не втікаю, це просто шанс побудувати нове, більш успішне життя для мене й донечки. Але я розумію, що якщо поїду, взаємини з рідними в Україні залишаться більш ніж прохолодними.
Рано чи пізно я з донечкою залишуся в Америці без тітоньки Неллі, і як нам тоді буде в чужій країні? Чи вона на той час вже буде нам не чужа? Та й що чекає Україну і близькому майбутньому і які тут можливості для наших дітей?
У мене так багато запитань без відповідей, різних сумнівів. Яке рішення буде правильним? Адже тітка Неля сподівається на мою позитивну відповідь і чекає.
Фото – ibilingua.com.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
