У минулу неділю мене запросили на день народження невістки Жанни, дружини онука, я довго вибирала подарунок – гарну кофточку.
Для мене як для пенсіонерки дуже важливо зберігати і розраховувати бюджет на місяць. Я не можу собі дозволити витрачати більше певної суми, бо це призведе до того, що мені доведеться лізти в особисту скарбничку. А це для людини у віці неприпустима розкіш.
Ми звикаємо до певної стабільності і не любимо змін. Особливо це стосується готівки – не люблю її витрачати, та й що вже мені треба, якщо щиро казати.
Але, як би там не було, іноді все ж таки витрачатися доводиться. На ремонт у під’їзді, трубу, яка проіржавіла, раптом зламану пральну машину. Це життя, тут нічого не вдієш. А ще є дати, які заведено святкувати з сім’єю. І на цьому місці я хотіла б зупинитися і розповісти про те, що сталося цими вихідними.
У мене двоє дітей та три онуки. До жодного з них я не маю жодних претензій. Можливо, вони не так часто ходять до мене в гості, як цього хотілося б. Але я стара, а не глупа, і все розумію. У молоді роки треба жити своїм життям, а не доглядати пенсіонерку.
Крім того, я й сама непогано з усім справляюся. Здоров’я, дякувати Богу, ще дозволяє.
Але після того, як онук одружився, почалися проблеми. Невістка, яку він вибрав цьому причина. Скажімо так, бувають дівчата спокійнішими. До речі, тепер я знаю, коли у Жанни день народження.
Коли нас познайомили, я побачила щасливого онука, що тримає за руку гарну дівчину з копицею рудого волосся. Звати її Жанна, вона ще студентка, подає великі надії. Дівчина багато сміялася і жартувала. Ну і добре, це гарна якість. Після цього ми побачилися лише у день її народження.
Як я вже говорила раніше, я не маю якихось особливих заощаджень, про які ніхто не знає. Тож коли справа стосується дорогих подарунків, на мене краще не розраховувати. Але я все одно пішла в торговий центр і обрала непогану, на мою думку, жіночу кофтинку. Начебто молодіжно. Та й точно недешево, принаймні для мене.
На свято прийшло багато людей, десь 15 гостей було у них, грала музика. Я розуміла, що ця вистава для молодих і не хотіла довго засиджуватися. Добре хоч зять був тієї самої думки і погодився довести мене до дверей. На громадському транспорті я добиралася б близько години, а витрачатися на таксі я не звикла.
Десь за годину після початку свята іменинниця почала розбирати подарунки. Онук подарував їй прикраси, подруги принесли якусь косметику, ще були інші подарунки. А я куплену кофтинку навіть не загортала, просто поклала на край столу у тому пакеті, який мені видали на касі.
Невістка дістала мій подарунок, розгорнула, глянула і мовчки засунула назад, навіть не склавши. Було видно, що подарунок їй не сподобався.
Ну, що вдієш. Значить, бабуся не вгадала. Що ж тепер, плакати? Виявилось, думки мають здатність збуватися. Жанна сіла віддалік від веселих гостей і вся почервоніла. Мені це було видно, бо весь вечір мовчки сиділа за столом. До мене практично ніхто не підходив, усі були зайняті святом.
Тоді я зважилася підійти до неї та подякувати за запрошення. Може ближче познайомитися. Натомість мене зустріло розчервоніле обличчя, обрамлене рудим мідним волоссям, і очі, повні сліз. Через музику голос було не надто добре чути, але я вловила образу в її словах.
Жанна сказала про те, що вона думала, що подобається нашій родині, а їй купили якусь дешеву ганчірку; вона сказала ще кілька фраз, які я так і не почула, а в кінці сказала, що я можу забрати свій подарунок назад.
Коли ми з зятем їхали в машині, я жодного слова не сказала йому про невістку. Але він почав сам. Сказав, що був здивований, як вона хвилювалася, коли робила замовлення в кафе на свято. Мовляв, у неї руки тремтіли, і голос, і взагалі, поводилася вона якось вже дуже емоційно. І що тільки син у ній знайшов?
Попрощавшись і подякувавши зятю за швидку доставку, я пішла до себе в квартиру. Невістка не виходила в мене з голови. Це у неї нерви нікуди не годяться, чи вона просто справді така людина? А ще мені було соромно за подарунок. Треба було гроші в конверт покласти, мабуть. Але хто ж знав?
За кілька днів ми домовилися зустрітися з донькою. Крім усього іншого, торкнулися і теми невістки.
Виявилося, після того, як я поїхала, вона ще й до офіціантів почала чіплятися через недосмажену рибу. Онук каже, все гаразд, це просто такий тип темпераменту. А як людина вона дуже гарна.
Не знаю, вся тепер молодь така чи тільки деякі представниці. Але в одному я переконана: для нормального життя такі люди не призначені. Сподіваюся, онук її якось навчить поводитися по-людські чи він сам рано посивіє.
У будь-якому випадку моя справа маленька – усміхатися і вдавати, що все добре. Втручатися в їхні стосунки я не збираюся. А ось за кофтинку було прикро. Донька сказала – гарна річ. І якість дуже хороша. Але я змусила себе не перейматися й не засмучуватися. Всім добра.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
