У нас була досить дивна сім’я – тато інженер, мама викладач у виші. Скільки пам’ятаю, мамі завжди було не до нас з батьком, у неї завжди робота, яка для неї все, і мабуть її вона любила навіть більше нас.
Про відносини батьків судити не беруся, у всякому разі, сварок і зрад ніколи не було. До одне одного вони завжди ставилися шанобливо, але особливого тепла ніколи між ними не було. Зараз я це розумію, тому що сама вже давно доросла і щасливо заміжня.
Все дитинство і юність для мене тато був усім, я в усьому – батькова дочка, тато був поруч завжди, тато любить, піклується, допомагає, підтримує, а ось з мамою ніколи таких близьких стосунків у мене не було.
Зараз, згадуючи все, мені здається, що вона навіть і не любила нас. Мама вдома і мама на роботі мало чим відрізнялася, вдома – та ж сама строгість і скупість на емоції. Мама для мене була радше учителем і критиком, ніж мамою в повному розумінні цього слова. Це однозначно наклало свій відбиток.
Але суть не в цьому, точніше не зовсім в тому. У 44 роки не стало батька, мама молодше тата на 6 років. І ось через кілька років сталося те, що до сих пір не вкладається у мене в голові. Мама вдруге виходить заміж, і ось тут я побачила зовсім іншу людину. У ній звідкись прокинулося стільки любові, м’якості і ніжності, відразу видно, що вона щаслива і любить другого чоловіка!
А я не можу її пробачити і відпустити образу. Не можу пробачити за все: за ставлення до тата, за ставлення до сім’ї в цілому, за те що ми такого ставлення ніколи не бачили і не отримували від неї уваги, а тепер все це отримує якийсь інший чужий чоловік. Найбільше прикро за батька. Дивно, але коли змінилася для другого чоловіка, мама змінилася і зі мною, стала м’якшою і ніжнішою, тепер хоче піклуватися про мене і внучку, прямо ідеал. А ось мене це тільки відштовхнуло. Я розумію, що це все не для нас, а для нього, для її другого чоловіка.
Ось така ось дилема і ситуація. З одного бок – немає і не було нічого поганого, з іншого – не було багато чого, що повинно було бути в сім’ї…
Для мами неї другий чоловік – кохана людина, а хто тоді ми з татом для неї, якщо з нами вона все життя була зовсім іншою?
Розумію, що те, про що я пишу, смішно і егоїстично, але нічого не можу з цим зробити, віддаляюся від мами все далі, хоч вона всім виглядом і вчинками показує, що хоче спілкуватися. Але тепер вона мені не потрібна, як колись не були потрібні їй ми з татом.
Автор: Аліса
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
