fbpx
життєві історії
У нас чудова родина, троє діток, з чоловіком живемо душа в душу в любові і взаємоповазі. Але днями я оце пішла виносити сміття. Цього разу під роздачу потрапила моя сім’я. – Вдумайтеся просто, народила трьох, а тепер чекає на четверту дитину! Як можна уміститися всім у крихітній однокімнатній квартирі? Зовсім уже не думають! Далеко ходити не треба: навіть родичі дивуються, як ми примудряємося уміститися вп’ятеро в 1-кімнатній квартирі, не можна так

У нас чудова родина, троє діток, з чоловіком Назаром живемо душа в душу в любові і взаємоповазі. Але днями я оце пішла виносити сміття і краєм вуха почула розмову сусідок-пенсіонерок. Це той тип літніх жінок, які цілими днями сидять біля під’їзду і обговорюють чуже життя. Цього разу під роздачу потрапила моя сім’я. Але найцікавіше, що вони навіть не намагалися приховати цього, навіть помітивши мене!

Одна з них сказала:

– Вдумайтеся просто, народила трьох, а тепер чекає на четверту дитину! Як можна уміститися всім у крихітній однокімнатній квартирі? Зовсім уже не думають!

А решта бабусь вух розвісили і співчутливо покивали головою.

Як же мені хотілося втрутитися в їхню розмову і сказати їм усе, що я думаю про них. Але я стрималася. А навіщо? Вони ж ніколи не зрозуміють, що не можна сунути носа в чужі справи. Щоправда, їм все одно: аби обговорити когось за спиною.

Зізнаюся, ця ситуація досить суттєво зіпсувала мій настрій. Але коли я повернулася, все вмить змінилося. Вдома мене зустріли дітки, а через півгодини з роботи повернувся люблячий чоловік, став і приготував для всієї родини смачну вечерю. Моя старша донька Катюша зварила мені свіжу ароматну каву. Молодші Настя і Надя гралися, але варто було мені увійти в квартиру, як вони відразу ж побігли мене обіймати.

Так, я по-справжньому щаслива. І зовсім неважливо, що ми живемо не у найбільшій квартирі. Може, ми не багаті, але всередині кожного горить вогник. У мене є троє прекрасних дітей та коханий чоловік. Якось я сама йому сказала: «Хочу сина!» І ми наважилися на четверту дитинку. Вже відомо: буже хлопчик.

Назар – найкращий чоловік і батько. Він мені дуже допомагає з домашнім господарством. Я роблю все можливе, щоб мої близькі нічого не потребували. Назар добре заробляє. Шкода лише, що часто його немає вдома через відрядження. Зате, коли він повертається, ми всі відчуваємо себе так, ніби настав якийсь особливий день.

Взагалі, у нас все просто чудово. Але оточуючі оцінюють наше щастя за відсутністю великої квартири. Мовляв, раз не заробили дому, отже, невдахи. А я не почуваюся такою! Навпаки, чи можу я бути ще більш щасливою, ніж зараз?

Я звикла, що без засудження у наш час жити неможливо. Наші сусідки під будинком – це ще квіточки!

Далеко ходити не треба: навіть родичі дивуються, як ми примудряємося уміститися вп’ятеро в 1-кімнатній квартирі. Мовляв, не можна так!

Я не жартую, буквально під час кожного сімейного застілля всі хочуть висловитися із цього приводу. Тільки мені це все нецікаво. Прикро, що Назар після таких розмов дуже засмучується, хоч я намагаюся подібні розмови за столом припиняти. Чому людям таке цікаве чуже життя? Може, просто зі своїм не можуть розібратися чи у них так вже все нецікаво?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com, автор О. Шатіло.