– Слухай, давай в піцерію зайдемо?

– Так, давай.

– А в тебе грошей не буде в борг? А то у мене щось немає з собою.

– Серйозно? А скільки?

– Ну, скільки можеш.

А починалось все так романтично…

Я стояла на вулиці, біля стоматологічної поліклініки. Мій запис булв призначений на 10 годину ранку. Я завжди приїжджаю заздалегідь, а потім нервово ходила туди сюди, чекаючи своєї черги. Відвідувачів було багато, і щоб не нервувати їх, я «маячила» на вулиці.

До мене підійшов молодий чоловік, який теж чогось чекав. Ми розговорилися. В основному теми стосувалися страхів перед стоматологами. Потім ми говорили про інших лікарів, а потім підійшла моя черга і мій час, і я пішла.

На моє здивування, коли я вийшла, цей же хлопець чекав мене біля виходу. Так як мандраж стоматологічної процедури пройшов і настрій різко покращився, я погодилася прогулятися.

Ми гуляли просто по вулицях і обговорювали різних лікарів. Так-так, розмова про лікарів продовжувалася.

Зізнаюся – молода людина мені сподобався і ми домовилися зв’язатися пізніше і зустрітися ще раз. Для мене самої це стало несподіванкою, але в інтернеті,я написала йому перша. В цей же вечір ми знову вирушили на прогулянку.

Ми безцільно ходили по вулицях години три і обговорювали подорожі. А через три години відбувся діалог, написаний спочатку.

Я трохи здивувалася. Вірніше, навіть, чи не трохи. Вперше я чула подібну пропозицію, сходити кудись, але при цьому ось так, за мій рахунок в борг.

Звичайно, будь це мій знайомий, родич або колега, то без проблем. Але ми бачилися лише вдруге і були знайомі кілька годин.

Як би ви вчинили в такій ситуації? Будь ви на моєму або на його місці? Бо я погодилася і перед тим, як зайти всередину, передала йому гроші.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.