fbpx
життєві історії
У нас із чоловіком двоє маленьких дітей – синочку три роки, а доньці скоро буде два. Сашко цілими днями на роботі, я сама ледве встигаю з дітьми. Якось так вийшло, що я з дітьми зібралася в магазин і зустріла свою стареньку сусідку Ганну Іванівну в коридорі. Якось вона попросила мого чоловіка полагодити їй кран на кухні, а я вирішила заодно, поки діти спали, піти з ним і помити у неї вікна. У цей момент приїхала несподівано її дочка

У нас із чоловіком двоє маленьких дітей – синочку три роки, а доньці скоро буде два. Сашко цілими днями на роботі, я сама ледве встигаю з дітьми. Допомогти нам нема кому, мої батьки живуть в іншому місті, а батьки чоловіка приїжджають до нас лише на вихідні, та й то не завжди, бо ще працюють.

Живемо ми у цій квартирі лише рік, Саші вона у спадок від бабусі залишилася, із сусідами мало знайомі, знали лише, що у квартирі навпроти бабуся живе, якій, як потім з’ясувалося, 85 років. Має доньку, приїжджає та до неї дуже рідко, але щодня дзвонить, і вважає, що цього достатньо. Є у Ганни Іванівни дорослі онуки, але одна з них мешкає за кордоном, а інша з бабусею не дуже хоче спілкуватися.

Якось так вийшло, що я з дітьми зібралася в магазин і зустріла свою стареньку сусідку в коридорі. Я привіталася, а вона запитала, навіщо я в таку погоду дітей на вулицю веду, адже холодно. Я сказала, що треба у магазин, а їх ні з ким залишити. Сусідка запропонувала посидіти з малими, а я заразом і їй хліб і молоко куплю.

З того часу ми з нею познайомилися ближче і почали спілкуватися. Ганна Іванівна живе одна вже понад двадцять років, вдова, а єдина дочка постійно зайнята, приїжджає рідко. Я тепер, якщо треба, можу залишити з нею дітей, правда, ненадовго, бо вік у неї вже похилий. Зі свого боку я теж намагаюся їй чимось допомогти: то в магазин збігаю, то винесу сміття. А іноді і з прибиранням допоможу. Мені з нею було не так самотньо, було з ким поговорити, вона так цікаво розповідала про своє життя, молодість.

Якось вона попросила мого чоловіка полагодити їй кран на кухні, а я вирішила заодно, поки діти спали, піти з ним і помити у неї вікна. У цей момент приїхала несподівано її дочка і одразу ж з порога накинулася на нас: «Як вам не соромно, вирішили втертися в довіру до старої людини та забрати квартиру».

Я так зрозуміла, що вона про нас знала, мабуть, бабуся їй про нас розповідала. Ганна Іванівна почала її заспокоювати, їй перед нами було не зручно за таку поведінку дочки, але вона нас просто виставила, не дала навіть кран полагодити. Сказала, що якщо дізнається, що ми продовжуємо спілкуватися з її мамою, то викличе дільничного.

Мені досі неприємно від цієї ситуації, хоч минув місяць, ми ж маємо свою квартиру, і мені просто приємно було спілкуватися з гарною людиною, підтримувати одне одну, адже їй самотньо, а часи зараз дуже нелегкі.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.