Не знаю, навіщо моя свекруха так зі мною вчинила? Хочу розповісти свою історію й почути поради.
У нас із чоловіком троє дітей. Усі хлопчики. Я сиджу з ними у декреті.
Після того, як ми всі поснідали і чоловік пішов на роботу, я прибрала в будинку і почала прати. Коли я вже прополоскала першу білизну і вийшла повісити на балкон, прийшла моя свекруха Ірина Павлівна.
Вона запропонувала мені піти погуляти, а вже потім закінчити прання. Я ж їй відповіла, що не можу це зробити: мені ж треба ще й їсти приготувати. Моя свекруха мене дуже здивувала: вона наполягла, щоб я пішла погуляти з дітьми, а їсти вона й сама приготує.
А то ж що це таке: діти весь день у мене вдома сидять! Хлопчики почали мене вмовляти піти на прогулянку, і я не встояла: погодилася. Ми з синочками одяглися та пішли гуляти.
Поки ми гуляли, я подумки дякувала свекрусі: яка ж вона в мене все-таки хороша.
Спочатку ми з хлопчиками пішли до парку. Там я купила дітям какао. Потім вони каталися на гірках та гойдалках. Потім ми пішли на дитячий майданчик, і вони погралися у пісочниці. Потім вони грали у м’яч та просто бігали.
Наша прогулянка нам усім дуже сподобалася. Ми такі задоволені прийшли додому! Ми витратили на прогулянку три години. Я хотіла помити дітей та погодувати їх. Коли я пішла на кухню, то застигла на порозі. На кухні сидів мій чоловік та обідав.
– О, з’явилася нарешті! – заявила мені свекруха.
Чоловік на мене глянув таким невдоволеним і сердитим поглядом.
– Ти де так довго була?
– Я ж із дітьми ходила гуляти! – відповіла я і подивилася, нічого не розуміючи, на Ірину Павлівну.
А вона мені у відповідь так хитро посміхатися почала.
– Як ти могла піти гуляти з дітьми, якщо ти ще з домашніми справами не впоралася? Не випрала і їсти не приготувала? – запитав у мене мій чоловік. – Мама до нас прийшла в гості, а їй довелося прати і їсти готувати. А ти тим часом гуляла!
– Але ж Ви самі мені запропонували з хлопчиками піти погуляти? Сказали, що я потім встигну все випрати. Ви самі сказали, що їсти приготуєте!? Як же так? – запитала я у своєї свекрухи. Вона промовчала.
Чоловік поїв і вийшов із-за столу. Я мало не плакала від образи.
– Якщо це повториться ще раз, то я з тобою по-іншому розмовлятиму! Ти мене зрозуміла? – запитав Максим.
– Так, зрозуміла, – тихо відповіла я.
Коли чоловік пішов, я знову спитала Ірину Павлівну:
– Навіщо ви так вчинили? Що я вам поганого зробила?
– Та нічого! Ти маєш завжди своєю головою думати. Спершу треба всі справи вдома зробити, а потім уже йти гуляти. Буде тобі це уроком на майбутнє! – відповіла мені свекруха.
І вона пішла додому, а я почала мити посуд. Тепер я зрозуміла просту істину: нікому не можна довіряти.
Як же багато в цьому світі лихих і злих людей! Як це сумно!
Але я переживу, справлюся. Всім гарних новорічних днів! Миру й добра!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com