Не думала, що зіткнути з такою проблемою, як непорозуміння між мною та моєю свекрухою.
У нас із нею суворо протилежні погляди на виховання дітей. Та й загалом відчувається, що ми не приємні один одному. Хоча зі свого боку я намагалася робити так, щоб сподобатися людині. Але потім зрозуміла, що «милий не будеш».
Найсмішніше, що наша бабуся, що приходить, раз на 2 місяці намагається качати свої права, коли приходить до нас у гості, посидіти з онуком. І при цьому примудряється псувати стосунки на рівному місці, хоча приходить до нас дуже рідко.
Наприклад, перед народженням онука, вона придумала, що онучок ходитиме в одязі, в якому повзав його тато, понад 30 років тому.
Навіть принесла, не питаючи, до нас додому величезний пакет із цими речами. Я не хотіла псувати стосунки і подякувавши прийняла дар. Речі виявилися непоганими за якістю, але більшість із них пожовкли, з якимись підтіканнями від їжі або взагалі малі (нам на той момент вже було 6 місяців).
Або інший приклад: подарувала однорічному онукові на День народження — велосипед, який у пору доведеться лише 3-річному. Тепер він стоїть припадає пилом у нас на балконі, чекає свого часу.
З онуком віч-на-віч, за два роки, свекруха сиділа від сили всього 2 рази, нас — батьків не було вдома в той момент, треба було від’їхати і залишити з кимось дитину.
І ці обидва рази стали для мене справжнім головним болем, бо просиш одне, а людина замість того, щоб погодитись, робить навпаки.
Складається таке відчуття, що на зло або просто тому, що хочеться робити не так, як прошу про це я. Дитина якась, дитячий садок…
Доходить до того, що всі ці протиріччя шкодять самій дитині.
Нагадуєш взяти чохол для коляски, перед прогулянкою на вулицю, бо погода похмура і обіцяють дощі — у відповідь отримуєш: «А нам і так добре буде, без чохла». І не бере чохол, йде гуляти з онуком, тому що їй хочеться.
Просиш укласти спати в певний час або нагодувати чимось певним, тому що у дитини сильна алергія на деякі гіпоалергенні продукти, ігнорує, а потім робить навпаки. Годує тим, чим захоче, а дитина ще більше обсипає.
Або ще з недавнього: синові було всього 1 рік і 2 місяці, а при цьому він був уже дуже важким і неспокійно поводився, особливо на вулиці. На ніжках стояв, хоч ходив, та погано. Довго не міг стояти навіть у квартирі, втомлювався і плюхався на підлогу, бо поповзом йому було легше пересуватися.
І ось, знаючи всі ці нюанси, свекруха якось заявила, що піде з ним гуляти на вулицю, взимку без коляски, як вона висловилася «на ніжках»!
На мої прохання так не робити, у відповідь почула невдоволення та уразливі слова.
Ну скажіть мені, хіба я не права?
У 65 років легко виходити взимку без коляски, в одязі, з онуком «на ручках і на ніжках?» На хвилинку: онук тоді важив 13 кг.
Підкажіть це всі такі свекрухи? Чи в мене свекруха радянського загартування? Коли хоч що ти роби, але буде все, як вона сказала.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.
