fbpx
життєві історії
У нас виникла традиція — щовихідних я запрошувала бабусю до кафе, пригощала тістечками. Відчувала, що вона пишалася мною, мені це дуже важливо. Усе скінчилося несподівано. Бабуся Клавдія злягла. З лікарні мама забрала її до нас. Проте вже через тиждень взаємини, які й раніше між ними були не особливо теплими, стали ще напруженішими. Тоді я вирішила, що переїду з бабусею до її квартири і сама доглядатиму її

Ми з бабусею Клавдією завжди були дуже близькі. Я могла розповісти їй те, у чому б ніколи не зізналася мамі. Бабуся поважала мої бажання, вчила мислити незалежно. Коли у мене почали з’являтися стосунки з молодими людьми, ділилася саме з нею. Мама рано розлучилася, не зуміла збудувати особисте життя і всіх чоловіків зневажала. Бабуся ж до того, як овдовіла, була благополучно одружена, прожила з дідусем багато років, я більше довіряю її думці.

Мама з бабусею часто сварилася, як мені здавалося, через маминий важкий характер. Мені з мамою теж було непросто знаходити спільну мову – бабуся розуміла мене краще.

Коли я почала підробляти, у нас виникла традиція — щовихідних я запрошувала її до кафе, пригощала тістечками. Відчувала, що вона пишалася мною, мені це дуже важливо.

Усе скінчилося несподівано. Бабуся злягла. З лікарні мама забрала її до нас. Проте вже через тиждень взаємини, які й раніше між ними були не особливо теплими, стали ще напруженішими.

Тоді я вирішила, що переїду з бабусею до її квартири і сама доглядатиму її. Через обставини у світі мені не треба було ходити в університет, я навчалася з дому, і я подумала, що могла б приділяти їй достатньо часу.

Рішення прийшло легко, я навіть відчула щось на кшталт радісного сп’яніння. Цей вихід не здавався мені жертвою, навпаки: я сприймала його майже як пригоду. Адже ми так добре розуміємо та любимо одна одну. Бабуся моя — найтактовніша людина з усіх, кого я знаю, а в мене нарешті з’явиться можливість віддячити їй за все те тепло і любов, які отримувала від неї все життя.

Я думала: головне — правильно організувати процес та зберегти добрі стосунки. І все те, що не вийшло у вічно всім і всіма незадоволеної мами, вийде у мене.

Перший тиждень все було майже так, як я намалювала у своїй уяві. Було почуття ейфорії, коли точно знаєш: ти робиш велику та важливу справу.

Всі інші відмовляються від своїх близьких або доглядають їх, стиснувши зуби, а ось ми з бабусею житимемо прекрасним, дружним життям. Це наївне почуття максималізму занапастило мене швидше, ніж я очікувала.

Вже за тиждень я зрозуміла, що дико втомлююся. Ритуал вмивання та перевдягання двічі на день був важким фізично. Спочатку ми з бабусею чудово розумілися, вона мені дякувала, цілувала.

Але якось вона зізналася – краще б вона пішла і не прирікала нас обох на все те, через що ми проходимо. Я, звичайно, заборонила їй так говорити, але того вечора усамітнилася у ванній, відкрила кран з водою, щоб мене не було чути, і дала волю своїм почуттям і сльозам.

Пройшло ще два тижні, і я вперше підвищила на бабусю Клаву голос, коли вона зробила мені зауваження, що зварений суп солонкуватий. Ми не розмовляли піввечора. Мені було соромно. Я плакала, просила вибачення.

За місяць я остаточно зрозуміла, що більше так жити не можу. Подзвонила мамі і зізналася, що не впораюся.

“Не думай, що ти найкраща”, – відповіла мені вона. І мала рацію.

Ми вирішили, що всі житимемо разом у мами, і розділимо турботи про бабусю. Однак і зараз при будь-якій нагоді я намагаюся проводити час поза домівкою. Моя бабуся перетворилася на іншу людину — вона постійно зривається вже не лише на маму, а й на мене. Плаче, каже, що не хоче так жити. Мама теж плаче.

Часто я йду до порожньої квартири бабусі, залишаюся там ночувати і не хочу повертатися. Розумію, що роблю малодушно, але відчуваю, що таке життя з’їдає мене, і ні на що інше більше не залишається душевних сил.

Можливо, мені орендувати  квартиру, піти на роботу і преїхати від них? Але як тоді буде мамі?

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!