У нас з чоловіком не було іншого виходу, як поїхати на заробітки в Італію. Було тільки одне невирішене питання – дочка Анночка, якій ще навіть рочку не виповнилося. Того дня я зустріла Юлю. І в голові одразу ж намалювався план. – Юль, вам своїх дітей Боженька не дає. Це ж знак! Виховаєте нашу Анну, як свою. А якщо не погодитесь, непоправне трапиться!
Вперше за останні кілька років Ольга Петрівна не пішла на роботу.
Сталося те, чого вона боялася довгі роки. Вона стояла в коридорі і акуратно розчісувала своє довге густе темне волосся. Поруч із нею була молода і приваблива квартирантка Анна. Довге волосся, карі великі очі та довгі вії. Все було точно, як і у Ольги Петрівни. Дівчина уважно стежила за господинею квартири, розглядала її з усіх боків і мовчала. Потім раптом несподівано додала, що вони дуже схожі зовні.
Ольга Петрівна відповіла, що Анні найімовірніше просто так здалося. Потім жінка поспіхом накинула куртку і вирушила до вхідних дверей. Вирішила, що сьогодні вона на роботу не піде, і дорогою набрала свого начальника та взяла відгул. Щоб дістатися швидше до населеного пункту, вирішила не витрачати час на поїздку у бік автовокзалу. Жінка спокійно дісталася окружної дороги на тролейбусі. Справа в тому, що сьогодні вранці Анна буквально не розкрила секрет, який батьки зберігали більше двадцяти років.
Ця історія сталася давно. Юля працювала на фермі. Вважалася однією з найкращих доярок на селі. Добра, ласкава і працьовита, вона одразу після ранкової роботи поверталася додому. Дорогою вона зустріла свою сусідку Ольгу. Та повідомила їй, що вона з чоловіком за кілька днів їде на заробітки. Вона просила, щоб Юля взяла на виховання їхню дочку, що недавно тільки з’явилася на світ. Малятку ще й рочку не було. Юля на той момент своїх дітей не мала. Зате у Ольги їх була ціла купа. Дівчина на таке незвичне прохання відмовила. Наступного дня Ольга знову почала вмовляти дівчину взяти дитину собі. Юля була розгублена і навіть не знала, що відповісти сусідці.
Вона не знала, що про неї подумають інші односельці, та й із чоловіком на цю тему вона не розмовляла. Цілий день Юля ходила в роздумах. Чоловік Юлі — Валерій, теж ходив тихіше за воду. Дівчина подумала, що чоловік замучився на роботі. Виявляється, Ольга і з ним встигла переговорити на тему дочки, тому Валерій весь вечір думав про те, як повідомити дружині новину.
Наступного ранку Ольга прийшла до Юлі і твердо заявила, що вони з чоловіком їдуть і якщо вона не візьме дитину до себе, то вони її просто залишать на вокзалі. Юлі не було куди діватися. Вона забрала дитину собі, загорнула в теплу хустку і віднесла до себе додому. Коли Валерій з вікна побачив свою дружину з дитиною на руках, то дуже зрадів. На дитині були надіті діряві штанці та тонка сорочка. Почали переодягати дитину, але ніякого дитячого одягу у них не було. Ольга теж нічого їм не лишила.
Спочатку дівчинка поводилася спокійно, потім почала роздивлятися на всі боки і зрозуміла, що знаходиться в чужому будинку. Кілька днів подружжя не могло заспокоїти крихітку. Не спали ночами, намагалися погодувати, по черзі носили на руках. Дитина звикла до нового будинку вже за три дні. Життя налагодилося. Стали жити благополучно і радіти кожному невпевненому, але самостійному кроку малечі та її першим словам. Боялися тепер, що нагрянуть родичі та заберуть дівчинку, але цього не сталося.
Роки летіли непомітно, і Анна вже пішла до школи. Прийомні батьки були щасливі. Дівчинка росла успішною, талановитою, розумною та доброю. А ще дуже роботящою, бо Анна завжди допомагала мамі з прибиранням по квартирі. Разом вони готували обід і поралися на городі. Одразу після закінчення школи дівчинка вирішила вступити до медичного університету. Вступні іспити вона склала успішно. З’явилася нагода переїхати від батьків до гуртожитку, але батьки знайшли дівчинці невелику квартиру. Вважали, що так дешевше і надійніше буде.
Господиня Ольга Петрівна виявилася доброзичливою та вихованою жінкою. Дозволила не платити дівчині за комунальні послуги, а запропонувала інший варіант. Дівчина мала привозити продукти на двох, а Ольга готувати для обох смачні домашні страви. Анна довгий час не могла зрозуміти, чому господиня намагалася уникати її і не попадатись їй на очі. Прийомні батьки довго розмовляли з Ольгою і думали над тим, як делікатніше розповісти Анні секрет, який вони приховували дуже багато років. Вони ніяк не могли підібрати правильні та потрібні слова, коли дочка приїде додому.
Анна, коли побачила у своєму домі Ольгу Петрівну, підійшла до мами Юлі, міцно обійняла, цмокнула в щоку і додала, що знає, що вони з Валерою її прийомні батьки. Правду Анна зрозуміла ще в п’ятому класі. Тоді дівчинка не хотіла порушувати цієї теми, бо батьки все приховували, як могли.
А ви б взяли на виховання чужу дитину?
Фото ілюстративне
