У нас з чоловіком п’ятеро донечок. Вчора прийшла свекруха, і вони вдвох із чоловіком сіли за вечерею мене умовляти народити шосту дитину. Нумерологиня сказала свекрусі, що на цей раз у нас з Остапом вже точно буде синок.
— У нас в родині обов’язково повинен бути хлопчик-нащадок, продовжувати рід і прізвище, — з пафосом заявила вона, жуючи відбивну.
— Якщо не народиш хлопчика, то, на жаль, сину доведеться подумати про іншу дружину, — спокійно докинула вона і підлила собі соку.
Я мало не впустила ложку.
— Що???
— Ну а що, доню, — свекруха зітхнула. — П’ять дівчаток – це, звісно, чудово, ти хороша мама, але рід повинен мати продовження.
— А мої донечки — це не продовження? Вони що, не рідні вам?
— Рідні, звісно, але вони ж змінять прізвище. Ти ж розумієш, це важливо, щоб залишився спадкоємець, — свекруха знову заколихала повітря руками, наче читала якесь пророцтво.
Я подивилася на чоловіка. Остап мовчки доїдав вечерю, навіть не намагаючись розрядити ситуацію.
— Остапе, ти серйозно? Це ти мені кажеш після п’яти дітей?
— Ну а що я? Мамина звернулася до нумеролога, і та сказала, що шостий у нас буде — точно хлопчик.
— До нумеролога?? — я аж розсміялася. — Так, може, ще до ворожки підемо? Чи до шамана?
— Можеш іти куди хочеш, але я вірю, — спокійно сказав Остап. А йому на підтримку кивала свекруха.
— А якщо знову буде дівчинка? Що тоді?
— Тоді, ну, значить, ще спробуємо.
Я стиснула губи, щоб не сказати щось зайве.
— Ви серйозно вважаєте, що я повинна знову народжувати, доглядати немовля тільки через якесь там нумерологічне передбачення?!
— А тобі що, важко? — здивувалася свекруха. — Ти ж завжди хотіла велику сім’ю.
— Велика сім’я – це прекрасно. Але не тоді, коли на мене примушують, — я відсунула тарілку.
— Ну, вибач, але це правда життя, — Остап спокійно пив свій сік. — Якщо ти не народиш сина, то, можливо, доведеться розглядати інші варіанти.
— Тобто?!
— Ти ж знаєш, що в нашій родині це традиція. Якщо немає сина, то чоловік має право знайти іншу жінку, яка народить йому хлопчика.
Мені стало одночасно і смішно, і страшно.
— Остапе, ти серйозно зараз кажеш про «право знайти іншу жінку»?
— Я просто кажу, що така можливість існує.
— Якщо що?! Якщо я не народжу хлопчика, якого ти собі намріяв?
— Не гарячкуй, доню, — втрутилася свекруха. — Просто подумай.
Я глибоко вдихнула.
— А можна, я теж дещо скажу?
— Кажи, — Остап зітхнув, ніби його вже втомила ця розмова.
— А якщо б я захотіла шосту дитину, але тільки за умови, що це буде хлопчик, інакше — ні? Що, якщо б я сказала тобі: “Якщо народиться дівчинка, тоді, на жаль, мені доведеться подумати про іншого чоловіка, який може дати мені сина”?
Остап зупинився, не знаючи, що відповісти.
— Це ж зовсім інше, — пробурмотів він.
— А що ж тут іншого? — я схрестила руки. — Якщо ти вважаєш, що маєш право змушувати мене народжувати, то чому я не можу висувати свої умови?
Свекруха обурено закотила очі.
— От бачиш, яка вона в нас бойова, Остапе! А ти переживав.
— Я не бойова, а розумна, — відповіла я.
Я встала і пішла в кімнату до дітей, залишивши маму й синочка самих.
Цілу ніч я думала над цією розмовою. І тепер не знаю, як бути. Чи це просто їхні пусті балачки, і не варто звертати увагу? Чи це вже тривожний дзвіночок?
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.