У нас з чоловіком така радість! Я при надії шостою дитинкою, синочком! Але всі наші рідні чомусь не розділили нашого щастя, тільки крутять пальцями біля скроні. Коли запросила найкращу подругу стати кумою – вона відмовилася. Але я не засмутилася, та й розповідь не про те.
Ми з чоловіком Святославом одразу вирішили, що хочемо велику родину, щоб діток було стільки, скільки Господь дасть.
Ми зі Святославом вже 16 років разом, у нас підростають п’ять красунь-донечок. Старшій – 15, найменшій 1,5 рочки. Чоловік мій військовий, я – домогосподарка, бо постійно з дітками.
Але вже багато років всі родичі осуджують нас за те, що дівчатка виховуються в спеціалізованому музичному інтернаті.
Зважилися ми на такий крок, коли двом старшим було 6 і 8 років. Цей чудовий спеціалізований музичний заклад, розташований в нашій області не дуже далеко від нашого міста, Славі його порадив свого часу колега по роботі.
Ми поїхали туди, подивилися і вивчили всі умови, зважили всі «за» і «проти» і пішли на цей крок, хоча вся наша рідня і навіть знайомі були проти, не розуміли нас.
Чоловік же бачив, яка я зморена постійним доглядом за малечою, адже він майже весь час на службі, а батьки наші ще самі молоді, працюють, тобто допомагати мені було нікому. А я практично завжди, як ви розумієте – в очікуванні нового поповнення в родині. Няню винаймати дорого, а в інтернаті для нас, як для багатодітної родини, – гарні пільги.
Так от, наші дівчатка, тепер уже три старші, виховуються в цьому закладі, який справді дуже достойний.
Дівчата наші виховані, дисципліновані, системні, різносторонні. Грають на різних музичних інструментах. Їздять по всій Україні і навіть за кордон на конкурси і фестивалі, У них насичене й цікаве життя навіть зараз, у такі складні для України часи випробувань і боротьби.
Я ж не замучена, все встигаю, слідкую за собою, гарно виглядаю, швидко відновлююся після народження діточок. Встигаю в’язати, читати, з подругами спілкуватися і волонтерити зараз.
А ось на вихідні ми забираємо донечок додому, я готую купу смаколиків, разом виїжджаємо на природу, якісь екскурсії.
Всім нам добре. Ну а те, що рідня всі ці роки косо дивиться – що ж, це їх рішення, хоч мені від цього дещо й сумно. Ми з чоловіком вважаємо, що все ми правильно робимо, і що й ми, і діти від такого життєвого укладу у виграші.
А тепер нам Бог ще й синочка послав – як тут не бути щасливими?
Автор – Надія К.
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
