У нас з чоловіком трикімнатна квартира, в якій підростають троє діток. Я майже все встигаю робити сама, але була у мене одна давня мрія. Ми якраз ремонт в кухні зробили, і тиждень тому на день народження чоловік мені її таки подарував.
Але відтоді зовсім зіпсувалися у мене взаємини зі свекрухою, Марія Павлівна наче сказилася!
Отже, нарешті я за підтримки чоловіка здійснила свою давню жіночу мрію – поставила посудомийку. Здавалося б, усі мають бути щасливі, але ні. Свекруха її просто не переносить!
За її нацькуванням і нашіптуваннями я тепер – погана господиня! Вони, мовляв усю молодість мили в тазиках та холодній воді по гарнізонах – і нічого! Виростили дітей і вижили, не те що деякі, яким аби електрику накручувати! При цьому демонструються занедбані руки як доказ самопожертви та відданості ідеалам сім’ї.
Я намагаюся щось довести з аргументами: “Так давайте побережемо ваші ручки! Нехай техніка працює, а ви відпочиньте!”
На що мені, як блаженій, лагідно кажуть: “Звичайно, звичайно, так-так-так!”
А далі ведеться незрима боротьба: хто перший після обіду схопить тарілки – я – і сховаю в машину, чи вона – і побіжить їх намивати.
Я весь час намагаюся зібрати посуд на вечірню мийку, але це мені вдається рідко. Бо мама чоловіка поки що живе з нами. Мало того, що свій посуд вона демонстративно миє сама, так ще й тишком-нишком витягує і намиває по одній тарілці з машини.
Партизанщина просто.
І тут настав апогей. Мені видали старовинну металеву радянську м’ясорубку, мовляв, вона вже не відмивається руками і нехай машина її відмиє!
Весь казус в тому, що такі метали якраз у ній мити за інструкцією і не можна!
Ось сиджу і думаю, визнати поразку або вночі пробратися на кухню і тихенько спробувати віддерти її руками? Чи сказати мамі чоловіка, що ані я, ані машинка з таким завданням не впораємося і вся надія на її умілі руки?
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
