У нас з чоловіком єдиний син, якому 30 років, а він досі як дитина: нічого йому не цікаво, не потрібно. Дівчини, друзів, захоплень – нікого й нічого немає в нього. Не знаємо, як вплинути на нього, хоч плач…
Синові 30 років, але він ще як дитина. Наш син просто не хоче дорослішати. Ми з чоловіком що тільки не робили, щоб він зажив самостійним життям і став незалежною людиною.
Але синові комфортно тут, з нами.
Зізнаюся, коли йому було 15-19 років, то нам було спокійно, знаючи, що дитина перебуває вдома. Боялися, що він зв’яжеться з “поганою компанією”… В результаті він не зв’язався взагалі ні з якою компанією. Зараз він або працює, або дивиться фільми за своїм ноутбуком. Практично нічого у нього не викликає інтерес.
Я вже змирилася з тим, що онуків не дочекаюся. На дівчат йому все одно. Йому на всіх все одно.
Раніше ходив щоп’ятниці о кіно. Це й вся його соціалізація.
Роботу вибрав таку, щоб було, як він каже, “ненапряжно”. Платять копійки.
Але при цьому син у нас гроші не просить, хоча видно, що не шикує.
Із захоплень тільки фільми і іноді комп’ютерні ігри.
З літератури в його шафі залишилися тільки комікси – все інше або викинув, або продав.
Що з ним робити? Вже нічого навіть в голову не приходить, ну хоч плач…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
