fbpx

У нас з чоловіком єдиний син Єгор. Хлопчиком він різ здібним і розумним, ми вкладали в нього всі сили і душу. В Україні Єгор здобув дві вищі освіти, мав хорошу роботу. Одружився, і вже разом з родиною виїхав в Канаду, куди його запросили на роботу. Ми не бачилися кілька років! Тому коли діти потішили мене новиною, що скоро приїдуть на кілька тижнів, я кілька днів просто літала від щастя. Все уявляла, як ми зустрінемося, обіймемося. Ділитимемося новинами, розповідатимемо, як у кого справи. Ми засмутилися. що вони орендували собі окреме житло, але коли пішли до невістки на день народження – здивуванню на було меж просто

У нас з чоловіком єдиний син Єгор. Хлопчиком він різ здібним і розумним, ми вкладали в нього всі сили і душу. В Україні Єгор здобув дві вищі освіти, мав хорошу роботу. Одружився, і вже разом з родиною виїхав в Канаду, куди його запросили на роботу.

Як я вже сказала, ми з батьком дали йому все, що мріяли. Добра освіта, виховання, прищепили Єгору правильні моральні і духовні цінності. В Канаді тепер син тепер живе і працює разом із моєю невісткою. Звичайно, іноді бувають моменти, коли стає дуже сумно без сина. Але я натомість впевнена в його безпеці та особистому комфорті. Та й перспективи там гідні.

Хоч я й сама знаю, що у нас програмісти теж заробляють чимало, з Канадою чи Америкою, звісно, це не порівняти. Єгор, коли ми розмовляємо з ним відеозв’язку, часто розповідає мені, що той досвід, який йому вдалося отримати за океаном, ніяк не порівняти з можливостями в нашій країні. Та навіть у Європі.

Невістка Аня, дружина мого сина, теж знайшла своє покликання на чужині. Вона стала там дизайнером інтер’єру, і між нами кажучи, досить успішним. Крім того, вона мріяла про переїзд навіть більше, ніж мій син, завжди прагнула за кордон.

Ми не бачилися кілька років! Тому коли діти потішили мене новиною, що скоро приїдуть на кілька тижнів, я кілька днів просто літала від щастя. Все уявляла, як ми зустрінемося, обіймемося. Ділитимемося новинами, розповідатимемо, як у кого справи.

Такий приємний клопіт і радісна підготовка охопили мене. Але, на жаль, на призначену дату син із невісткою не встигли. Єгор в останню мить взяв якийсь важливий проект, і їм довелося лишитися. Приїхали вони вже пізніше, якраз до дня народження Ані. І це трохи сплутало мені всі карти. Але розкажу все по порядку.

Попередньо син винайняв дуже непогану квартиру в центрі нашого міста. Я казала йому, що він робить нерозумно: у нас би всі помістилися. Але Єгор відповів, що вони тепер родина і їм буде некомфортно, якщо ми з батьком житимемо за стінкою.

Крім того, пояснив син, йому часто потрібно буде сидіти за ноутбуком, тому шум від наших розмов його відволікатиме. Що ж, тут я з ним погодилася, бо сама люблю вмикати музику голосніше, коли щось роблю по дому. Але це був лише початок. Чим далі, тим дивовижнішими стали зміни в характері і поведінці «канадців».

У призначений день ми з чоловіком, ошатні і з подарунком, прийшли в гості до сина. Незважаючи на те, що самі вони заселилися за день до цього, їхня квартира була вже майже повністю обжита і дуже добре прибрана – не дивно, за такі гроші. Але мене вразило інше.

У власне свято невістка виглядала як сіре мишеня. Я навіть більше скажу вам: я такою «домашньою» її взагалі ніколи не бачила: халат, мінімум макіяжу і лише посмішка. Потім син пояснив мені, що в Канаді і Штатах люди зовсім інакше ставляться до власного зовнішнього вигляду і абсолютно не переживають із цього приводу. Бачили б ви очі мами невістки того дня!

Далі, коли ми вручали подарунки, Єгор з Анею, як ужалені, почали крутити носом. Перепросили за те, що самі забули нас попередити: подарунків не треба. Можна було обійтися і обмежитися вітаннями, чи максимум листівкою.

З іншого боку, що справді можна було б принести, то це їжу з собою. По одній страві з кожного. Виявилося, син щось таке казав, мовляв, гуляємо у складчину. Але я тоді не звернула на це уваги, подумала, це він так жартує. Виявилося, не жарт! У нас так на роботі святкуємо іноді. Щоб не готувати нічого та не витрачатися. Але це робота, а це – на гостину до рідних.

Та син зателефонував до служби доставки і таким чином урятував становище.

З того моменту я вирішила поспостерігати за своїм сином і невісткою трохи уважніше. Вже було зрозуміло, що за 4 роки, що їх не було в Україні, вони дуже змінили свої звички. Родинні зв’язки більше не допомагали їх розуміти. От мені й стало цікаво, що ще нового у характері у них з’явилося.

Так чи інакше, Антон мені завжди залишиться моїм сином. Але як для бабусі, мені хотілося дізнатися, якими будуть мої онуки, вони ж точно вже візьмуть собі усі звички людей тієї культури. І я це чудово розумію.

Так ось. Єгор, заливаючись сміхом, розповідав мені, як швидко його дружина адаптувалася. але по-своєму, до деяких моментів, ну ось наприклад. Багато хто знає, що в Канаді не знімають взуття, коли заходять додому. Відбувається це тому, що дороги і тротуари у них миють спеціальними шампунями, тож вони в них дуже чисті.

І мій син теж хотів спробувати так жити, як у кіно. Але Аня йому суворо заборонила це робити. Переживала за чистоту речей і не могла змусити себе так ходити – взутою в оселі.

Ще їх здивував той момент, що, куди б вони не пішли, у будь-якому кафе чи ресторані людям завжди пропонують величезні порції їжі. І не так, що ось вам 90% гарніру та трішки м’яса чи морепродуктів. А навпаки – багато мясного чи риби. Тому, щоб не погладшати, треба мати величезну силу волі.

Але Аня і Єгор вирішили цю проблему по-своєму: вони часто замовляють одну страву на двох та наїдаються до сита навіть такою відносно маленькою порцією. І їм байдуже, що подумають навколишні товстуни. Вони тут не місцеві.

Розповідали діти ще про те, що не можна просто так почати говорити з іншою людиною на вулиці. Особливо протилежної статі. Це у нас усі ходять, як у себе вдома. А ось у них до особистого простору ставляться дуже тактовно. Навіть можуть до суду подати. Як тоді взагалі знайомитись?

І квіти дарувати дівчатам особисто там також не прийнято. Ідеально, коли гарний букет принесе кур’єр та передасть до рук. Трохи дивно, як на мене, хіба ні?

Сумно, що ми стали з дітьми такими різними. А з іншого боку – це добре, західні звички все одно так чи інакше поширюються по всьому світу. Я не проти. Єдине, що хочу сказати: я трохи здивувалася цьому «бенкету в складчину».

Адже справді: готувати багато не треба, кожен візьме те, що йому до вподоби. І навіть замовляти їжу у ресторані не доведеться і зайве витрачатися. Щось у цьому є раціональне, як на мене. Але наші традиції навряд чи дадуть такій звичці зелене світло. Ні, у нас все зовсім інакше! Маємо накрити поляну і запросити ціле “весілля”!

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page