У нас з дружиною 4 дітей, дві дівчинки і два хлопчика, тому ми навіть не думали: 1 березня вже тримали курс з Бучі в США. І ось Нью-Йорк, а наша країна викликає співчуття.
Я народився і виріс в Києві, працював, одружився. Моя фірма має центральний офіс в Америці, керівництво й надало допомогу нашій великій родині.
Незважаючи на те, що в Нью-Йорку ми вже більш як пів року, я, відверто кажучи, досі для себе точно не вирішив: емігрував я чи ні. Ми поїхали просто тому, щоб убезпечити дітей і мені запропонували працювати в Нью-Йорку, жодної історії про пошук місця я не маю. Працюю я за фахом, на момент від’їзду це був продуманий крок.
Зараз я іноді кажу, що краще розвозитиму піцу на моторолері, ніж повернуся назад, але чи вірю сам у це на 100 відсотків, не знаю.
Якщо ти в США перебуваєш легально і маєш роботу, то навряд чи ти зіткнешся з якимись суттєвими проблемами. Більшість речей вирішується просто та швидко. Так, безумовно, в якихось сферах життя є часто неписані правила гри, але я не можу сказати, що придбання цього досвіду є важким і виснажливим.
А от якщо весь твій багаж — це туристична віза у паспорті та бажання жити у Нью-Йорку, то буде складніше. Але й таких історій тисячі, і люди вибираються поступово з цього чи повертаються додому, тут уже складеться.
За деякими винятками я намагаюся уникати давати будь-які поради на тему переїзду, навіть якщо мене про це просять. Люди малюють собі певні перспективи, в які хочуть вірити, а якщо ти їх починаєш попереджати та розповідати про можливі проблеми, то вони, як правило, ображаються та зляться. І навіть якщо потім все збувається згідно з моїми прогнозами, незадоволеність все одно зберігається.
Можна довго обговорювати особливості та дива системи охорони здоров’я США, її плюси та мінуси, але на відміну від нашої батьківщини, де бувають хороші лікарі, в Америці добре працює медицина в цілому.
США та Україна мають дещо різні уявлення про те, як виховувати дітей. Тут є різні підходи до виховання, але вони здебільшого осмислені. Люди намагаються вивчати дитячу психологію, вчаться бути батьками, змінюють своє життя на благо дітей. Мені важко було перебувати вдома на дитячих майданчиках, бо там нерідко можна спостерігати, як батьки відбувають обов’язок. Або пригнічують у дитині його власне я і виховують не одну дюжину комплексів.
Мене в американському менталітеті все влаштовує. Друзів у нас у Нью-Йорку достатньо, всі дорослі, переважно сімейні люди, майже всі наші. Поліцейським тут хабарі не дають, сперечатися нема з ким, гроші займають у банку, а в аеропорт їздять на таксі, тому ми просто спілкуємося з ньюйоркцями і не відчуваємо жодного дискомфорту з цього приводу.
Нью-Йорк — як величезний ресторан етнічної кухні, де всі добровільно одержують від її особливостей задоволення, вивчають і з радістю підігрують один одному. З часом ти починаєш орієнтуватися в акцентах і навіть їх жартома копіювати. Це, мабуть, єдине, з чого жартують, ніхто не ображається.
Вихідців із країн СНД тут багато. Нью-Йорк – місто з грандіозною енергетикою. Спочатку дивуєшся цьому драйву, мультикультурності і, безумовно, свободі. А потім звикаєш.
Але перестати відкривати для себе Нью-Йорк неможливо, він просто величезний за масштабами того, що відбувається, і постійно змінюється. Поки ти перейшов і досліджуєш щось одне, там, де ти був учора, з’явилося щось нове.
У Нью-Йорку можна ходити щодня на роботу повз непомітні зелені двері в напівпідвалі старого будинку, а потім випадково побачити їх не до кінця зачиненими, а за ними, виявляється, як за каміном тата Карло, крутий бар із джазом після шести та авторськими коктейлями.
Але все-таки повсякденне життя це не тусовка. Коли тобі потрібно працювати, займатися дітьми, купувати продукти, лікуватися, зрештою, то район з недорогим гарним дитячим садком стає важливішим за вид на Емпайр-стейт-білдинг.
У мультикультурності та постійній життєвій товкучці є й мінуси. Влітку я вирішив, що не сам встановлюватиму у вікна кондиціонер, а попрошу так званого хендимена. Хендімен у нас у домі – такий живенький персонаж родом із Чорногорії. За одне вікно він запросив не мало не мало 70 доларів, але натомість обіцяв швидко і акуратно все зробити.
Коли я повернувся з роботи, я побачив забарвлену коричневою фарбою поперечину, матове скло виявилося нерівно вирізаним шматком білої пластмаси, а скріплено це все було білим герметиком, розмазаним поверх пластмаси та коричневою рами пальцем.
На моє запитання, чи не здається йому, що виглядає його робота якось не дуже акуратно, була отримана ще більш шикарна відповідь: «А що, нормально, тут вам не Європа».
Відверто кажучи, незважаючи на дорожнечу, якість продуктів сфери послуг у Нью-Йорку, розрахованих на середнього городянина, дуже посередня, якщо не сказати низька. Мило, дуже доброзичливо, але халтура всюди. Тож, як і у нас, контакти та рекомендації – на вагу золота.
Можна подумати, що думка від переїзду сильно змінилося, але моє ставлення до батьківщини залишилося тим самим. Основне відчуття до України – це, мабуть, співчуття. Так само, на мою думку, і американці про нас думають. Вони взагалі дуже щиро співчутливі і навіть, я б сказав, жертовні. Пуританська спадщина дуже відчувається: в аскетичності, соціальній активності тощо.
Якщо це не так, то я не знаю, що рухає фермером з Пенсільванії, який дуже нелегко видобуває свій хліб, їхати на край землі, щоб усиновити там хвору дитину, лікувати її і виховати повноцінним учасником суспільства. А якщо ви думаєте, що це випадок одиничний, то ви помиляєтесь.
Для тих, хто пакує валізу або тільки планує, у мене небагато моралі, тому що історія у кожного своя. Але головне – вивчайте мову. Вам доведеться говорити на ній. Я приїхав на роботу з досить поганою англійською і підтягував її з непрофесійним учителем зі скайпу за 15 доларів в академічну годину. Основи вона мені дала, а далі сам.
Вчіть англійську, словом. І грайте у грін-кард-лотерею, хоча, зважаючи на все, в неї виграють лише тітки з Житомира. Решті треба працювати й докладати зусиль самостійно.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
